Розділ «Алейна»

— Але нехай, воля ваша. Будьмо відверті, пані та панове. Чого ви від мене хочете?

— Ми нічого не хочемо від вас. — Симонд Храмин зупинив на намісникові Долини крижаний погляд блакитних очей. — Ми хочемо, щоб ви звідси забралися.

— Забрався? — Петир удав здивування. — Куди ж мені подітися?

— Корона зробила вас князем гаренгольським, — зауважив молодий князь Лович. — Хіба вам мало?

— Річковий край потребує господаря, — додав старий Гортон Черленець. — Водоплин обложено, Бракен та Чорноліс чубляться між собою, обома берегами Тризуба нишпорять розбійники, досхочу грабують і ріжуть людей. Куди не поткнешся — усюди гниють непоховані трупи.

— З ваших слів, пане князю, в уяві постає чарівна, зваблива країна. Мені аж засвербіло туди полинути, — відповів Петир, — але на жаль, я ще маю нагальні справи тут. І про князя Роберта не забуваймо. Ви хочете, щоб я потяг з собою до того кривавого пекла бідолашного хворобливого хлопчика?

— Наш ясновельможний князь лишиться у Долині! — заявив Йон Ройс. — Я маю намір узяти його з собою до Рунокаменя і виростити таким лицарем, яким пишався б Джон Арин.

— Чому до Рунокаменя? — перепитав удавано-здивовано Петир. — Чому не до Залізних Дубів або Черленця? Чому не до Довголуччя?

— Будь-який з наших замків годиться для його ясновельможності! — оголосив князь Видзвін. — І молодий князь відвідає кожен по черзі у належний час.

— Та невже? — У голосі Петира лунав відвертий образливий сумнів.

Пані Тягнидуб глибоко зітхнула.

— Князю Петире, якщо ви сподіваєтеся напустити нас одне на одного, то не витрачайте дарма сили. Тут ми говоримо одним голосом. Про Рунокамінь погоджено між нами усіма. Князь Йон виростив трьох хоробрих та гідних синів; немає кращого вихователя для нашого юного пана і володаря. Маестер Хелівег значно старший роками та досвідченіший за вашого молодого Колемона; він краще дасть ради недузі князя Роберта. У Рунокамені хлопчик навчатиметься науки бою в Дужого Сема Камінця, а кожен воїн Долини вам скаже, що кращого майстра-мечника годі й шукати. Септон Люкос наставлятиме юного князя у справах духовних. У Рунокамені князь Роберт також знайде інших хлопчиків свого віку — більш годящих супутників та приятелів, ніж старі баби та хами-сердюки, що оточують його зараз.

Петир Баеліш поперебирав пальцями борідку.

— Його ясновельможності потрібні супутники та приятелі, цього я не заперечуватиму. Але, приміром, Алейна — зовсім не стара баба. Князь Роберт ніжно любить мою доньку, про що сам радо вам розкаже. А ще доречно сказати, що я нещодавно просив князя Графтона і князя Линдерлі надіслати мені синів на виховання — кожен з них має хлопчика, Робертового однолітка.

Лин Корбрей зареготав.

— Двох цуциків від двох підгодованих псів!

— Роберт повинен мати коло себе і старшого хлопця. Скажімо, здібного молодого зброєносця. Котрим він міг би захоплюватися, наслідувати приклад. — Петир обернувся до пані Тягнидуб. — Ви, мосьпані, маєте саме такого хлопця у Залізних Дубах. Чи не погодитеся прислати до мене Гарольда Гардинга?

Анію Тягнидуб, здавалося, розважило його прохання.

— Ви, князю Петире, найзухваліший злодій, якого я мала нещастя стрічати!

— Чого б це? Я не маю наміру красти у вас хлопця, — відповів Петир. — Але вони з князем Робертом мають заприятелювати.