Розділ «Потопельник»

— Мій менший братик хоче скінчити Балонову війну і забрати північ. Моя небога хоче подарувати нам мир і соснові шишки. — Його сині вуста викривилися у посмішці. — Аша прагне перемоги замість поразки. Віктаріон прагне мати королівство замість кількох жалюгідних сажнів землі. Від мене ви матимете і те, й інше.

— Воронячим Оком кличете ви мене. Гаразд, але хто має гостріше око, ніж гайвороння? Після кожної битви воно злітається сотнями й тисячами задля учти на трупах загиблих. Гайвороння чує смерть здалеку. І я кажу вам: Вестерос помирає. Ті, хто полетять разом зі мною, матимуть пишну учту до кінця своїх днів.

— Ми з вами — залізного роду, який від діда-прадіда звойовував і підкорював. Колись нашу волю і наказ чули всюди, де плещуть хвилі моря. Мій брат хоче, щоб ви вдовольнилися холодною похмурою північчю, моя небога обіцяє вам лише її шмат… але я дам вам Ланіспорт, Вирій, Вертоград, Староград. Річковий край і Обшир, королівську пущу та Мокрохащі, Дорн та Порубіжжя, Місячні Гори та Долину Арин, Тарф і Пороги. Візьмімо усе, кажу я вам. Візьмімо Вестерос і пануймо!

Він зиркнув на брата свого, жерця, і додав:

— Звісно ж, задля слави нашого Потоплого Бога!

На пів-удару серця Аерона аж захопила зухвалість його наміру. Жрець і сам плекав ту саму мрію, коли вперше побачив у небесах червону комету. «Риньмо на зелені землі з вогнем і мечем, викоріньмо сімох септонових бовванів і білі дерева північан…»

— Гей, Вороняче Око! — покликала Аша. — Чи не лишив ти, часом, рештки розуму в далекому Асшаї? Якщо ми не можемо втримати північ — а ми не можемо — то як здобудемо Семицарство?

— Його вже здобували раніше. Невже Балон так погано вчив свою дівчинку науці війни? Гей, Віктаріоне! Донька нашого брата, схоже, ніколи не чула про Аегона Завойовника!

— Аегона? — Віктаріон схрестив руки на броньованих грудях. — До чого тут Завойовник?

— Я знаю про війну стільки ж, скільки й ти, Вороняче Око, — мовила Аша. — Аегон Таргарієн підкорив Вестерос драконами!

— І ми вчинимо так само! — пообіцяв Еурон Грейджой. — Той ріг, що ти чула, я знайшов серед димливих руїн загиблої Валірії, де не сміла ступати ногою жодна інша людина. Ти чула його заклик і відчула його силу. Це драконовий ріг, схоплений смугами червоного золота і валірійського булату, карбований могутніми чарами давнини. Драконовладці старих часів, коли ще не настало Лихо, сурмили у такі роги. Цим рогом, залізняки, я підкорю драконів своїй волі.

Аша зареготала вголос.

— Ти б краще знайшов ріг для підкорення кіз, Вороняче Око — хоч мав би собі розвагу! Драконів більше немає в світі!

— І знову ти, дівчинко, помиляєшся. Драконів у світі є три, і я знаю, де їх шукати. Певно ж, таке знання варте плавникової корони.

— Еурон! — щосили заволав Ліворукий Лукас Кидь.

— Еурон! Вороняче Око! Еурон! — заревів Рудий Весляр.

Німі почвари з «Тиші» відкинули віки Еуронових скринь і висипали дарунки перед капітанами та королями. І тоді жрець почув голос Гото Харло, котрий нахапав собі повні руки золота. Почув крик Горольда Дівера і Еріка Трощи-Ковадло.

— Еурон! Еурон! — Вигуки гучнішали, перетворювалися на ревище. — ЕУРОН! ЕУРОН! ВОРОНЯЧЕ ОКО! ЕУРОН-КОРОЛЬ!

Луна котилася пагорбом Нагги, наче то сам Буребог струшував небеса.

— ЕУРОН! ЕУРОН! ЕУРОН! ЕУРОН! ЕУРОН! ЕУРОН!