Розділ «Потопельник»

— Аша! Аша! Аша-королева!

Вони тупали ногами, струшували кулаками і гукали на всю міць горлянок, а Мокрочуб слухав і не вірив своїм вухам. «Вона залишить велику справу свого батька недоробленою!» Але за неї кричав Трістіфер Ботлик, і багато Харлів, і дехто з Діверів, і червонопикий князь Марлин — більше людей, ніж жрець міг собі уявити… і всі вони горлали за жінку!

Але інші тримали язики за зубами або тихо бурмотіли щось до сусідів.

— Не бувати миру боягузів! — гарчав Ральф Перебийнога.

Рудий Ральф Мурованець розгорнув прапор Грейджоїв та заревів, наче бугай:

— Віктаріон! Віктаріон! ВІКТАРІОН!

Люди почали штовхатися. Хтось кинув шишку Аші в голову; коли вона ухилялася, з волосся в неї впала золота гривня-корона. На мить жерцеві здалося, що він стоїть на верхівці мурашника, а коло ніг кипить-юрмиться кілька тисяч мурашок. Здіймалися та опадали хвилі вигуків «Аша!», «Віктаріон!», і здавалося, що зараз усіх поглине жорстока буря. «Буребог серед нас, — подумав жрець, — це він сіє розбрат і шаленство.»

І раптом повітря розірвав різкий, наче змах меча, звук рогу. Лунав він гучно, пронизливо, нещадно — лютий, запальний вереск, од якого починала тремтіти кожна кістка в людському тілі. Далеко розливався він вологим морським повітрям: «А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е».

На заклик обернулися усі очі. Сурмив один з Еуронових поборників — моторошного вигляду велетень з голеною головою. Обручі з золота, жаду та гагату виблискували на його ручиськах, а на широких грудях наколото було якогось хижого птаха з пазурями, що капотіли кров’ю.

— А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!

Ріг, у який він дмухав, був чорний, лискучий, вигнутий та скручений, довший за людський зріст; велетень ледве утримував його обіруч. Ріг було схоплено смугами червоного золота і темної криці, різьблено стародавнім валірійським мальованим письмом, що наливалося червоним світлом, поки ревище посилювалося і котилося світом.

— А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!

Жахливий лемент болю та гніву, здавалося, випалював вуха вогнем. Аерон Мокрочуб затулив свої та заходився молитися Потоплому Богові, щоб той здійняв могутню хвилю, розтрощив кляту химородь на шматки і змусив замовкнути — але вереск рогу не спинявся. «То ріг із самого пекла!» — був ладен він заволати, хай ніхто б його не почув. Щоки велетня надималися так, що ось луснуть, а м’язи на грудях дивно смикалися — наче наколотий птах прагнув вирватися з плоті й розправити крила на вітрі. Вирізьблені на розі знаки вже яскраво палали, кожна риска та літера наче зайнялася білим вогнем. Але ріг не змовкав; гучно лунав він серед ближніх пагорбів і понад водами Колиски Нагги аж до гір Великого Вику — гучніше і гучніше, доки не заповнив увесь мокрий сірий світ.

І коли вже здавалося, що ріг не стихне ніколи, він раптом стих.

Нарешті в сурмача скінчився подих. Він похитнувся, запнувся, трохи не впав. Жрець побачив, як Косовид з Косача вхопив його попід лікоть, щоб утримати на ногах, а Ліворукий Лукас Кидь вийняв чорний скручений ріг з його рук. Зсередини рогу підіймалася цівочка диму; жрець побачив кров та пухирі на вустах людини, що сурмила у нього. Птах на грудях теж спливав кров’ю.

Еурон Грейджой повільно зійшов на пагорб. Усі очі були прикуті до нього. Вгорі пронизливо верещав мартин. «Не може безбожник сидіти на Морекамінному Престолі» — подумав Аерон, але знав, що мусить дати братові сказати своє слово. Його вуста заворушилися у молитві.

Поборники Аші розступилися, і Віктаріонові теж. Жрець ступив назад і поклав одну долоню на холодний шорсткий камінь ребер Нагги. Вороняче Око зупинився нагорі сходів перед дверми до палат короля Герея і обернув своє усміхнене око до капітанів та королів. Але Аерон відчував і друге око теж — те, яке Еурон беріг прихованим.

— ЗАЛІЗНЯКИ! — гучно промовив Еурон Грейджой. — Ви чули мій ріг. Тепер почуйте мої слова. Я є братом Балона і найстаршим з живих синів Квелона Грейджоя. У моїх жилах тече кров князя Вікона і кров Старого Кракена. Але я плавав у дальші моря та землі, ніж вони. Лише один живий кракен ніколи не знав поразки. Лише один ніколи не згинав колін. Лише один дістався Асшаю коло Тіні, бачив там дива і жахи понад людську уяву…

— Якщо тобі до смаку Тінь, то повертайся туди! — загукав рожевощокий К’ярл Дівчисько, один з Ашиних поборників.

Вороняче Око і оком не змигнув.