Розділ «Залізний керманич»

— Старки — не єдині північани. Залізний Престол поставив Оборонцем Півночі князя на Жахокромі.

— Ти взялася вчити мене ремесла війни? Я бився у битвах, коли ти смоктала мамчине молоко.

— І зазнавали у них поразок, — зухвало відказала Аша і ковтнула вина.

Віктаріон не любив згадувати про Файний острів.

— Кожен чоловік має програти битву замолоду, щоб не програти війну на схилі літ. Сподіваюся, ти не прийшла заявити права на престол?

Аша піддражнила його посмішкою.

— А раптом прийшла?

— Багато людей ще пам’ятають тебе крихітним дівчам, що плавало голяка у морі та гралося в ляльки.

— В сокири я теж гралася.

— Так, гралася, — визнав Віктаріон, — але жінці потрібен чоловік, не престол. Коли я стану королем, то знайду тобі належну пару.

— Мій дядьо такий добрий. А чи знайти вам гарненьку дружину, коли я стану королевою?

— Мені не щастить з дружинами. Чи довго ти вже тут?

— Досить довго, щоб побачити: дядечко Мокрочуб розбурхав більше, ніж сподівався. Тепер і Трим хоче заявити права, а від Тарле Тричі-Потоплого чули, що справжнім спадкоємцем чорного роду є Марлон Вольмарк.

— Король має походити з кракенів.

— Вороняче Око — з кракенів. Старший брат має перевагу над молодшим. — Аша нахилилася ближче. — Але я вродилася від лона короля Балона, тому мої права вищі за вас обох. Слухайте, дядечку…

Зненацька навколо настала тиша. Співи обірвалися, Малий Ленвид Темній опустив скрипку, люди почали обертатися. Завмер навіть стукіт мисок та ножів.

До бенкетного шатра увійшло з тузінь новоприбульців. Віктаріон побачив Гостропикого Джона Мрава, Торвольда Бурозуба, Ліворукого Лукаса Кидя. Гермунд Ботлик схрестив руки на визолоченому панцирі, якого зняв з ланістерівського капітана під час першого повстання Балона. Поруч став Косовид з Косача. Позаду виднілися Кам’яний Кулак, Квелон Покір та Рудий Весляр з довгими вогняними косами. Був там і Ральф Чабан, і Ральф із Княж-Пристані, і К’ярл Роб.

А посеред них — Вороняче Око, Еурон Грейджой.

«Анітрохи не змінився, — подумав Віктаріон. — Такий самий, як того дня, коли посміявся з мене і поїхав геть.» Еурон був найпоказніший вродою з синів князя Квелона, і за три роки у вигнанні його врода не змарніла. Волосся він мав чорне, мов море опівночі, без жодної сивої волосини, а обличчя над ошатною темною бородою лишилося гладким та білошкірим. Ліве око Еурона вкривала чорна шкіряна латка, але праве сяяло блакиттю, наче літнє небо.

«Його усміхнене око» — подумав Віктаріон, а вголос мовив: