Він не міг точно сказати, що це означає. Це був швидше образ, аніж осмислений задум, але саме так до нього приходили найкращі ідеї. Ідея була варта уваги, в цьому Вік не сумнівався.
Куджо лежав у напівтемряві гаража. Усередині було гаряче, та на вулиці — ще гірше… І денне світло було занадто яскраве. Раніше такого ніколи не було; власне, раніше він навіть не звертав уваги на світло. Тепер звернув. У нього боліла голова. Нили м’язи. Яскраве світло боляче різало очі. Йому було гаряче. Вкушений ніс і досі болів.
Рана запалилася.
ЧОЛОВІК кудись поїхав. Невдовзі по тому поїхали ЖІНКА з ХЛОПЦЕМ, залишивши його самого. Хлопець виніс для нього миску з їжею, і Куджо трохи попоїв: від цього йому не полегшало, а навпаки, погіршало, і далі їсти він не став.
Знадвору почулося гудіння вантажівки, що в’їжджала на під’їзну доріжку. Куджо встав і підійшов до дверей, уже знаючи, що це чужий. Звук вантажівки ЧОЛОВІКА і сімейної автівки він знав. Куджо спинився на порозі й вистромив голову на сліпуче світло, від якого різало очі. Вантажівка зупинилася на доріжці. З кабіни вилізли двоє чоловіків і попрямували до кузова. Один із них відчинив розсувні двері. Гучний брязкіт боляче вдарив у вуха. Він заскавчав і відступив у заспокійливий півморок.
Вантажівка була з «Портленд Мешин». Три години тому Чаріті Кембер з’явилася в головному офісі «Портленд Мешин» на Брайтон-авеню в супроводі сина, котрий досі не отямився від оторопіння. Вона виписала чек на купівлю механічного підйомника, ціна якого склала рівно 1241 долар 71 цент із урахуванням усіх податків. По дорозі до «Портленд Мешин» вона завернула в державний алкогольний магазин на Конгрес-стрит заповнити бланк на отримання виграшу. Бретт, якому заходити всередину категорично заборонялося, засунувши руки в кишені, стояв на тротуарі.
Клерк повідомив Чаріті, що вона отримає чек на виграш поштою. Коли? Максимум за два тижні. З цієї суми буде стягнено податок приблизно у вісімсот доларів. Цифра базувалася на декларації про доходи Джо за минулий рік.
Факт, що сума встигла зменшитися ще до отримання, анітрохи не розсердив Чаріті. Весь час, поки клерк звіряв її номер з відомістю, вона стояла затамувавши подих, і досі не в змозі повірити, що це справді сталося. Тоді клерк кивнув головою, привітав її з виграшем і навіть покликав менеджера потиснути їй руку. Та все це не мало значення. Значення мало те, що до неї повернулася здатність дихати, і квиток перестав бути її клопотом. Він повернувся в надра лотерейної комісії. Чек Надійде Поштою. Які казкові, містичні слова, слова-талісмани.
Та попри це вона відчула, як штрикнуло в серці, коли побачила, як квиток, зім’ятий і липкий від її нервового поту, разом із бланком зникає з очей. Пані Фортуна вказала на неї пальцем. Уперше, а може, й востаннє в житті важка муслінова завіса буденності трохи відслонилася, привідкривши барвистий, сяйливий світ. Чаріті була практичною жінкою і в душі знала, що ненавидить чоловіка не так і слабенько, а також і боїться. Та знала також і те, що вони старітимуть разом і він помре, залишивши їй у спадок борги, а можливо, — у цьому вона, хоч і страшенно боялася, не зізнавалася навіть самій собі в глибині душі — зіпсованого сина.
Якби її ім’я потрапило в суперрозіграш, що проводився раз на півроку, якби вдалося виграти вдесятеро більше, ніж зараз, вона б могла будувати плани, як зірвати ту остогидлу муслінову завісу, взяти сина за руку й вирушити у світ, — яким би він не виявився, — що відкривався за межами міської дороги № 3, автомайстерні Кембера «МАШИНИ — ВАШІ, РЕМОНТ — НАШ» і Касл-Рока. Вона могла б повезти Бретта в Коннектикут, насамперед збираючись розпитати сестру, скільки коштує невеличка квартирка в Стретфорді.
Та завіса лише трошки відслонилась. І все. Вона бачила пані Фортуну лиш одну-єдину коротку мить — прекрасну, бентежну й незбагненну, як яскраву фею, що танцює між грибами в мерехтливих променях росяного ранку… Тільки раз і більш ніколи. Тому й відчула укол у серце, коли квиток зник з очей, хоч він і вкрав у неї спокійний сон. Чаріті усвідомлювала, що впродовж усього життя купуватиме лотерейні квитки і ніколи не виграє більш ніж два долари за раз.
Нічого страшного. Дарованому коневі в зуби не заглядають. Принаймні якщо ви розумні.
Тоді вони поїхали в «Портленд Мешин», і, виписуючи чек, Чаріті подумала, що дорогою додому треба зайти до банку, щоб покласти частину грошей із заощаджень на поточний рахунок для погашення чека. За п’ятнадцять років на їхньому з Джо депозитному рахунку назбиралося трохи більш ніж чотири тисячі доларів, якраз досить, щоб покрити три чверті боргів, не враховуючи іпотеки на ферму. Звісно, вона не мала права забувати про іпотеку, проте завжди так робила. Не могла змусити себе думати про неї, доки не треба було сплачувати черговий внесок. Але тепер вони могли витрачати скільки хотіли. Коли надійде виграш, можна буде покласти його на депозит, втративши тільки відсотки за два тижні.
Працівник «Портленд Мешин» Льюїс Беласко пообіцяв, що підйомник привезуть по обіді, а Беласко був людиною слова.
Джо Маґрудер і Ронні ДюБей поставили підйомник на пневматичний навантажувач, і той, сколихнувши повітря, з м’яким шурхотом зіслизнув на доріжку.
— Старий чорт Кембер щось дуже розщедрився, — зауважив Ронні.
Джо кивнув.
— Жінка сказала віднести його в сарай. Там у нього гараж. Тримай добре, Ронні, а то він важкий, як дідько.
Джо Маґрудер узявся з одного боку, Ронні — з іншого, і вони, крекчучи й хекаючи, наполовину понесли, наполовину поволокли підйомник до сараю.
— Поставимо його на землю на хвилину, — звелів Ронні, — я ні чорта не бачу. Треба трохи звикнути, щоб не полетіти догори дупою через якусь залізяку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Куджо» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ Стівен Кінг Куджо“ на сторінці 37. Приємного читання.