Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Вона дихала. Дихала для сина.

Коли двадцять хвилин по тому на доріжку в’їхала машина «швидкої», Донна все ще не здавалася. Віка до хлопчика вона не підпустила. Коли він підходив, Донна вищиряла зуби і беззвучно гарчала на нього.

Вік був убитий горем майже до стану відстороненості. Аж до найглибших основ своєї свідомості він був певен, що нічого цього не може відбуватися насправді. Вік увірвався в будинок Кемберів через двері ґанку, на які так довго й болісно дивилася Донна. Внутрішні двері не були зачинені. Він зателефонував.

Коли він знову вийшов надвір, Донна все ще робила їхньому мертвому синові штучне дихання рот у рот. Він попрямував був до неї, та несподівано різко звернув. Підійшов до «пінто» й відчинив дверцята. Духота заревла на нього, як невидимий лев. Невже вони провели тут усю другу половину понеділка, цілий вівторок і аж до полудня сьогодні? У це неможливо було повірити.

На підлозі, де лежала запасна шина, Вік знайшов стару ковдру. Він розгорнув її і накрив скалічене тіло Баннермена. Тоді сів на траву й задивився на міську дорогу № 3 і на запорошені сосни по інший її бік. Свідомість поринула в блаженне забуття.

Водій «швидкої» і двоє санітарів поклали тіло Баннермена в авто рятувального загону Касл-Рока. Тоді наблизилися до Донни. Вона вищирилася. Її пошерхлі губи склалися в слова: «Він живий! Живий!» Коли один із санітарів спробував лагідно поставити її на ноги й відвести геть, Донна його вкусила. Пізніше йому самому довелося лягти в лікарню і пройти лікування проти сказу. На допомогу прийшов другий санітар. Вона від них відбилася.

Знесилені, вони відійшли вбік. Вік усе ще сидів на моріжку, спершись підборіддям на долоні, і дивився на той бік дороги.

Водій «швидкої» приніс шприц. Відбулася сутичка. Шприц розбився. Тед лежав на траві, все ще мертвий. Латка його тіні стала трохи більшою.

Прибули ще дві поліцейські машини. В одній з них сидів Роско Фішер. Коли водій «швидкої» сказав, що Джордж Баннермен мертвий, Роско заплакав. До Донни підступили ще двоє поліцейських. Ще одна коротка, запекла сутичка — і Донну Трентон нарешті відтягли від її сина четверо сильних, спітнілих чоловіків. Вона ледь не вирвалася знову, і Роско Фішер, усе ще плачучи, кинувся на допомогу. Донна безгучно кричала й молотила головою з боку на бік. З’явився ще один шприц, і нарешті їй успішно зробили укол.

З машини «швидкої» винесли ноші, і двоє санітарів підкотили їх до того місця, де на траві лежав Тед. Його, все ще мертвого, поклали на них. Його з ніг до голови вкрили простирадлом. Побачивши це, Донна подвоїла свої зусилля. Вона вирвала одну руку і замолотила нею, як навіжена. І раптом вивільнилася.

— Донно, — покликав Вік, підводячись на ноги. — Люба, усе вже скінчилося. Будь ласка, не треба, люба, не треба.

Вона не побігла до нош, на яких лежав її син. Донна бігла до бейсбольної битки. Підібравши її, вона знову заходилася мотлошити пса. Мухи знялися в повітря блискучою чорно-зеленою хмарою. Звук битки, що врубувалася в тіло, був важкий і моторошний, нагадуючи звуки в крамниці м’ясника. За кожним ударом труп Куджо злегка підстрибував.

Копи рушили вперед.

— Ні, — спокійно сказав один санітар, і за кілька секунд Донна просто повалилася додолу. Битка Бретта Кембера випала з її розслаблених рук.

Десь за п’ять хвилин «швидка» поїхала, завиваючи сиреною. Віку запропонували ін’єкцію, «щоб угамувати нерви, містере Трентон», і хоча до цього часу він був уже неймовірно спокійний, та з ввічливості погодився. Він підібрав целофан, який санітар здер зі шприца, й уважно глянув на надруковану на ньому назву «АПДЖОН».

— Колись ми розробляли для них рекламну кампанію, — повідомив він санітару.

— Справді? — обережно перепитав той. Санітар був іще доволі молодим і відчував, що скоро його знудить. Такої бійні він не бачив ще ніколи в житті.

Одна поліцейська машина залишилася, щоб доправити Віка у Бриджтон, у лікарню «Нортерн Камберленд».

— Чи не могли б ви хвильку зачекати? — спитав Вік.

Обоє поліцейських кивнули. Вони дивилися на Віка Трентона насторожено, так наче він був чимось заражений.