Розділ без назви (2)

-- Ізолювати в одній з хат, -- пояснив лікар.

-- То може в коморі в мене біля хати? Двері міцні, на вікнах ґрати, стіни товсті, з каменю…

Відібрані опиралися, але револьвер в руці Лісовського швидко остудив їхні протести. Лікар з Іваном пройшлися по хатах. Всюди, де зафіксували випадки захворювань, закипіла гарячкова праця. Виносили з будинків меблі, палили матраци і солому з ліжок, все вбрання потрапило до казанів з кип’ятком. Підлоги помили карболкою. Настав вечір. Магда приготувала вечерю для зачинених в карантині. Лікар і шляхтич також пішли спочивати…

*****

За вікном завивав вітер. Господар витягнув звідкись пляшку старого угорського вина.

-- Сьогодні я знову почув це слово, -- сказав Скужевський, важко сідаючи за стіл.

Він намастив байду хліба маслом і поклав грубу скибку холодної шинки.

-- Яке слово? – шляхтич поглянув на нього.

-- Рахмани, Рахман, може Рахманин… Те саме, що було в книзі. Іван обмовився.

-- Ви вважаєте, що відбувається якесь явище, якась ситуація, котрі можна порівнювати? Що селяни зв’язали цю заразу з минулою?

-- Триста двадцять років. Не думаю, щоб вони пам’ятали такі древні події. Хоча, хтозна, -- замислився доктор.

-- Гадаєте, це вірний напрямок?

-- Як немає жодного кращого… Ви казали щось про прислів’я.

-- Приказка, “постити, як Рахман”. Десь я її чув. Напевно від своїх селян.

-- То поліщуки. Вони говорять по-руськи.

-- На суржику, як всі в прикордонних районах. Зрештою в дитинстві я навчився непогано володіти їхньою мовою. Знаєте, серед них були мої ровесники.

-- А Магда?

-- Вона з сусіднього села, сирота, я взяв її служницею, навчив читати, писати і рахувати і з часом вона почала виконувати обов’язки економки. Але маєте рацію, може вона й знає щось.

Через деякий час вона прийшла, стала на порозі з ліхтарем в руці…

-- Кликали? – нахилила голову.