Розділ без назви (2)

-- Ти сильний, може ще видужаєш, -- спробував потішити його доктор.

-- Це кара за гріхи… За гріх Гануша і за мій гріх. За хтивість і зневагу слуги Божого…

Лікар здригнувся і нагострив вуха.

-- Що вчинив Гануш? – запитав.

-- Спіймав Рахмана… Забрав у нього хрест. І за це зараза…

-- Він відібрав у когось хрестик? Який хрестик?

Іван розхристав сорочку на грудях і одним рухом руки зірвав ремінець. Зняв розп'яття і простягнув лікарю.

Скужевський довго і задумливо розглядав артефакт. До сих пір він вважав, що це латунь, а виявилося, що хрестик відлитий з чистого золота. Зважив його в руці. Щонайменше п'ятнадцять, може двадцять лотів…

-- Коли ми труп Гануша спалювали, я забрав собі, -- завершив Іван.

Незабаром його пройняло сильним ознобом. Тіло тремтіло, зсихалося і під вечір настав кінець…

*****

Хатина Гануша стояла на краю села. Доктор Скужевський поглянув на неї, легко примруживши очі. Дім з грубих, дерев’яних балок, утеплений соломою і поліплений глиною, кілька чавунних казанків на жердинах тину… Далі обора і стодола. Дах помешкання критий не очеретом, а справжнім ґонтом. Багате господарство, заможне…

Лікар був тут тільки раз, витягав чотири тіла зі світлиці. Він штовхнув двері з березових дощок, посаджені на скрипучих завісах . Невеличкі сіни, зліва – кухня, справа – кімната. Важкий сморід смерті та розкладу і надалі заповнював приміщення, хоча після кількох днів він був не дуже сильним. За ці два дні, не дивлячись на сувору заборону, хтось тут все розтрощив. Відірвана колодка від скрині лежала на підлозі, невеличка шафка була відкрита. Що в ній знаходилося раніше? Павел прикрив очі, намагаючись пригадати. А так, кілька позбавлених смаку фаянсових фігурок… Він натягнув рукавички, і скориставшись кочергою, підняв віко скрині. Хтось в ній порпався в шаленому поспіху, перевернувши все догори ногами. В кутку блимнув пропущений злодієм срібний рубель. Скужевський, сам не знаючи навіщо, порився в лахмітті. Нічого цікавого…

Лікар підійшов до ліжка. Злодій розпоров подушки і матраци, з кожним рухом здіймалася хмара пір’я. Але уважне око лікаря примітило краєчок чогось блакитного, що виглядало з-під постелі. Він підняв матрац, сполохнувши зграйку блошиць, і скинув на підлогу змотану в клубок дивну, блискучу тканину. Розгорнув її, вправно орудуючи кочергою.

Блакитний плащ дивного покрою з каптуром, шитий явно на когось високого. Він ледь стримався від спокуси торкнутися матеріалу рукою. Шовк… чи атлас? Але як отримали такий гарний, глибокий колір? І звідки,до біса, Гануш взяв таку річ?

Я знаю звідки, подумав Павел.

В кухні не знайшов нічого цікавого. Все найцінніше начиння безслідно зникло. Лікар заглянув також на горище, повне сіна і павутиння. Стодола була майже порожня, як завжди перед новими жнивами. В оборі розкладалися чотири мертвих свині. Неподалік лежав труп коня, роздутий живіт, заповнений газом, міг от-от розірватися. Звірі здохли явно не від голоду…

-- Отже все-таки англійська пітниця, -- прошептав він сам до себе.

Ще невеличка комора, збудована з грубих балок на кам’яному фундаменті. Скужевський оглянув двері, закриті на велику колодку і підперті орчиком. Він вже хотів махнути рукою, коли несподівано зауважив кілька блакитних ниток, що зачепилися за фрамугу. Павел повернувся на кухню за кочергою і використав її як лом. Він зірвав замок і тільки тепер завагався. Інстинктивно відчув, що щось не так. Закриті наглухо двері – це цілком природно і зрозуміло. Але орчик… орчик, що цілковито блокував двері ззовні, аби не допустити, щоб їх виламали силою, задіяною зсередини.

Рахман. Судячи по довжині та ширині плаща, він міг мати понад два метри росту. Ні, дурня. Не можна сприймати серйозно народні байки. Він ногою відкинув підпірку і з усього розмаху відчинив двері. Комора була невеличкою, більшу її частину займали плетені з соломи кошики на збіжжя. Під стіною було трохи місця, а в балку… В балку хтось глибоко вбив два гаки. Біля них висіли старі, залізні ланцюги. Когось тут тримали в неволі… Що з ним сталося? Хто це був?