— Ти чого смієшся, хазяїне? — запитав мене Зорбас.
Однак мадам ще була під враженням від Зорбасового тосту.
— Ох,— зітхнула вона,— чи це можливо, любий мій Зорбасе? Молодість не вертається!
Зорбас підсунувся ближче до неї, два стільця притулились один до одного.
— Послухай, що я тобі скажу, моя Бубуліно,— мовив він, намагаючись розстебнути й третього, найважливішого гудзика її блузки,— послухай, який великий подарунок я тобі зроблю: з’явився один новий лікар, він творить чудеса. Дає тобі ліки — чи то порошки, чи краплі, не знаю, не буду брехати,— і ти знову стаєш двадцятирічною, ну, щонайбільше, двадцятип’ятирічною. Почекай, моя Бубуліно, я замовлю їх тобі в Європі...
Стара сирена підскочила, на голові в неї поміж ріденьким волоссям сяйнула лискуча червоняста шкіра.
— Справді,— скрикнула вона,— справді?
І обвила повними ослаблими руками шию Зорбаса.
— Якщо це, мій Зорбасику,— заворкотала вона, сповзаючи по ньому,— якщо це будуть краплі, то замов мені сулію, а якщо порошки...
— То цілий лантух! — вигукнув Зорбас і розстебнув третього гудзика.
Коти, що на хвилину були примовкли, занявчили знову один голос благав і ридав, другий відмовляв і погрожував...
Наша дама позіхнула, очі в неї злипалися.
— Чуєш котів? Безсоромні...— проворкотала вона й усілася Зорбасові на коліна, потім поклала голову йому на плече; хильнула вона чималенько, очі від вина вкрились поволокою.
— Про що ти задумалась, моя Бубуліно, що аж погляд у тебе затуманився? — спитав Зорбас.
— Про Александрію...— схлипуючи, видушила з себе сирена, яка побачила світу,— про Александрію... Бейрут... Константинополь... турки, араби, шербети, золоті пантофлі, черевички, фески...
Вона знову зітхнула.
— Коли Алі-бей залишався зі мною на ніч — о, що то були за вуса! брови! плечі! — він наймав музик, і в моєму дворі аж до світання витинали бубни й зурни. Сусідки, було, мало не луснуть од заздрості, все бурчать: «Алі-бей знову з мадам...»
А потім, у Константинополі, по п’ятницях, не пускав мене саму на прогулянку, боявся, що мене помітить султан, як ітиме до мечеті, і моя краса так його вразить, що він забере мене в свій гарем... А коли вранці Алі-бей виходив з мого дому, то приставляв до дверей трьох муринів, аби жоден чоловік до мене не підступився... Ах, ах, Сулейманчику мій!
Вона дістала хусточку, вхопила її зубами й засичала, як морська черепаха.
Зорбас пересадив її на стілець поряд із собою, роздратовано підхопився й забігав сюди-туди. У кімнаті відразу стало тісно, Зорбас і собі засичав, ухопив свій костур і вилетів надвір. За хвилину я вже побачив, як він, приставивши до стіни драбину, дереться по ній через дві приступки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» автора Казандзакіс Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса“ на сторінці 63. Приємного читання.