Розділ «Чотири роки по тому…»

Таке неочікуване відхилення на звичному шляху додому сталося через розвиток у справі того ранку. Щойно криміналісти закінчили огляд на місці злочину, у неділю вранці «Ляльку» перевезли до судової лабораторії. Зважаючи на важливість збереження під час перевезення точної пози та висоти, на якій розташовувалася кожна окрема частина тіла, це виявився достатньо копіткий процес. Незліченні тести, огляди та прості збори розтяглися на всю ніч, однак зрештою, об 11 ранку в понеділок, Бакстер і Едмундсу дозволили оглянути тіло.

Коли нічне марево місця злочину розсіялося і химерний труп опинився під флуоресцентним світлом криміналістичної лабораторії, моторошне видовище стало ще бридкішим: неакуратно відрубані шматки плоті повільно розкладалися в прохолодній оглядовій кімнаті. Товсті стібки, які поєднували їх між собою, у перебільшеній атмосфері погано освітленої квартири видавалися чимось потойбічним, однак тепер виглядали лише жорстоким спотворенням.

— Як просувається справа? — запитав Джо.

Цей судовий медичний експерт нагадував Едмундсу буддистського монаха, бо мав на поголеній голові єдину прядку волосся.

— Фантастично, щойно закінчили, — саркастично відповіла Бакстер.

— Аж так добре? — всміхнувся чоловік, який вочевидь звик до такого і, здавалося, радше насолоджувався роздратуванням Бакстер. — Можливо, це допоможе.

Він передав їй прозорий пакет для речових доказів із масивним перснем.

— Моя відповідь знову «ні», — сказала Бакстер, і Джо розсміявся.

— Це з чоловічої лівої руки. Частковий відбиток, не належить жертві.

— Тоді чий він? — запитала Бакстер.

— І гадки не маю. Може, чийсь, а може, й ні.

Захват Бакстер згас.

— Маєш щось, із чого ми можемо почати?

— Він, — брови Бакстер поповзли вгору, — чи вона, — пауза, — точно мали пальці.

Едмундс, сам того не бажаючи, фиркнув і, коли Бакстер глянула на нього вбивчим поглядом, спробував приховати це кашлем.

— Не хвилюйся, далі більше, — сказав Джо.

Він вказав на темношкіру чоловічу ногу, на якій був великий операційний шрам. Джо підніс до світла рентгенівський знімок. На вицвілому скелеті виднілися два довгих яскраво-білих стержні, що вирізнялися із загальної картини.

— Пластини та гвинти, які підтримують велику стегнову кістку, малу стегнову кістку та саме стегно, — пояснив Джо. — Це серйозна операція. «Ми оперуємо? Чи ампутуємо?» — аж настільки серйозна. Хтось точно мав це запам’ятати.

— Чи є на цих штуках серійні номери чи щось таке? — запитала Бакстер.

— Я, звісно, перевірю, але не так важливо, чи можна їх відстежити чи ні, усе залежатиме від того, як давно цю операцію зробили, а цей шрам видається мені старим.