Розділ «Чотири роки по тому…»

Він вимкнув телевізор, опустив штори й заліз на матрац на підлозі у спальні, прихопивши із собою книжку, яку читав упродовж уже більше чотирьох місяців. Перед тим як заснути тривожним сном, він осилив ще півтори сторінки.

Вульф прокинувся від дзижчання телефону на купі складеного ще з учора одягу. Його відразу ж змусив отямитися біль у лівій руці, і, поглянувши на неї, Вульф побачив, що за ніч пошкодив пов’язку. У слабкому ранковому світлі кімната видавалася йому дивною: радше сірою, аніж знайомо помаранчевою, до якої за два попередні тижні він почав звикати. Вульф перекотився й дістався до телефону, який вібрував.

— Шефе?

— Що ти накоїв? — розгнівано випалив Сіммонс.

— Не знаю. А що я накоїв?

— Твоя дружина…

— Колишня.

— … виставила фото Віджая Рана у всіх ранкових новинах і заявила, що в нас не вистачає ресурсів, щоб його знайти. Ти намагаєшся домогтися мого звільнення?

— Зовсім, ні.

— Уладнай це.

— Гаразд.

Спотикаючись, Вульф побрів до головної кімнати. Він ковтнув дві пігулки знеболюючого для руки й увімкнув телевізора. На екрані з’явилася Андреа, така ж бездоганна, як і завжди, однак і досі в тому ж одязі, що й минулого вечора. З її звичною схильністю все драматизувати, вона читала без сумніву вигадані цитати «інформатора від поліції», який благав друзів та родину Рана потурбуватися про його добробут.

У верхньому правому кутку на екрані таймер відраховував години та хвилини до ранку середи. Розгублені, і гадки не маючи, де шукати Рана, вони мали лише 19 годин і 23 хвилини до того, як убивця прийде за наступною жертвою.

Розділ 10

Лондон повернув собі звичну одноколірність: брудно-сірі будівлі підпирали затягнуте хмарами небо і відкидали тьмяні тіні на нескінченний бетонований простір унизу.

Дорогою від станції метро до Нового Скотленд-Ярда Вульф набрав номер Андреа. На його здивування, вона відповіла майже відразу. Здавалося, жінка була щиро збентежена його реакцією й уперто наполягала на тому, що її єдиною метою було допомогти поліції спокутувати ту шкоду, якої вона могла завдати раніше. Андреа запевняла, що коли кожна пара очей по всій країні шукає Рана, то це буде тільки на краще, і Вульф насправді не міг посперечатися з такою зручною для неї логікою. Проте він змусив її пообіцяти, що вона обговорюватиме з ним будь-які подальші деталі до того, як транслювати їх для всієї нації.

Вульф зайшов до офіса, де Фінлі вже працював не покладаючи рук. Він саме розмовляв по телефону зі службою з реєстрації зміни імені, знову і знову наголошуючи, що просте завдання, яке вони й досі не спромоглися виконати, було справою життя і смерті. Вульф сів за столом навпроти та переглядав стос паперів, які залишили детективи нічної зміни, хоча хизуватися їм було нічим. Не маючи кращих ідей, як знайти Рана, він продовжив із того ж місця, де закінчили його колеги: виснажливого вправляння з відкривання коробок та сортування банківських звітів, рахунків кредитних карток та розшифрованих телефонних записів.

О 9.23 у Фінлі задзвонив телефон, і він, позіхнувши, відповів:

— Шоу.

— Доброго ранку, це Оуен Вайтекр зі Служби з реєстрації зміни імені в Об’єднаному Королівстві. Прошу вибачення за те, що змусили вас так довго чекати…