Розділ «Чотири роки по тому…»

Вульф проігнорував цей коментар і зосередився на великому екрані телевізора. Камеру, якою й було зроблено той зернистий запис, встановили на фабриці високо під стелею. Подвійні двері відчинили та підперли коробкою, і на задньому плані можна було помітити гнітюче видовище, як працівники, більше схожі на роботів, виконували свою монотонну роботу за мізерну платню, від якої часто отримували травми від перенапруження.

Несподівано у дверях з’явилася постать.

Без сумніву, це був чоловік. Едмундс виміряв двері після перегляду і з’ясував, що його зріст сягав понад шість футів. Як і інші робітники, той чоловік був одягнений у брудний фартух, рукавиці та сітку для волосся, от тільки зайшов знадвору. Він рухався впевнено, завагавшись лише на мить, вирішуючи, в якому ж напрямку йти. Упродовж наступних кількох хвилин він зникав із кадру, з’являючись знову позаду коробок, упакованих для доставки. Потім він вийшов крізь подвійні двері у темряву ночі, так і залишившись непоміченим.

— Що ж, лише змарнували час, — зітхнув Фінлі.

Вульф попросив його перемотати назад, і вони зупинилися на найкращому кадрі вбивці, який тільки дозволяв пікселізований запис, пильно вдивляючись у прикрите обличчя. Навіть після того, як команда техніків почистила запис, це мало що дало. Найпомітнішою рисою був фартух, забризканий, здавалося, уже засохлими плямами крові.

До Наґіба Халіда було неможливо дістатися, а тому його вбивство мало бути найбільш продуманим. Очевидно, Вульф помилився, припустивши, що вбивця розібрався з ним до того, як почати переслідувати легші мішені. Він замислився над тим, котру з інших п’яти жертв розчленили на цьому початковому етапі, і що важливіше, чому?

Розділ 9

Едмундс підняв до світла дві крихітні пляшечки. На одній було зазначено: «Бризки рожевого», а на іншій — «Шервуд». Навіть після трьох хвилин їхнього ретельного перегляду, два відтінки лаку для нігтів здавалися абсолютно ідентичними.

Він стояв у відділі косметики, котрий займав чималу частину першого поверху в «Селфріджс» і більше скидався на лабіринт. Хаотично розставлені полиці здавалися архіпелагами в океані, першою лінією оборони, яка стримувала всю силу навали покупців, котрі заполонили Оксфорд-стрит, і відфільтровувала їх магазином. Безцільно блукаючи між полицями з підводками для очей, помадами та гелями для сяйва обличчя, яких купувати не збирався, Едмундс проходив повз таких само розгублених людей, які відстали від своїх супутників.

— Я можу вам допомогти? — запитала, убрана в усе чорне, блондинка з бездоганним макіяжем.

Товстий шар тонального крему не зміг приховати зневажливої посмішки, яка з’явилася на її обличчі, коли жінка помітила скуйовджене волосся Едмундса та його пурпурові нігті.

— Я візьму обидва, — радісно промовив він, розмазуючи їй по руці пурпурові блискітки, коли передавав пляшечки з лаком.

Жінка улесливо всміхнулася і пішла назад на інший бік своєї імперії, щоб виставити Едмундсу грабіжницький рахунок.

— Мені подобається «Шервуд», — сказала вона йому, — але я обожнюю «Бризки рожевого».

Едмундс глянув на дві однакові пляшечки, які патетично стояли на дні глибокого паперового пакета, якого вона передала йому. Він переконався, що поклав квитанцію прямісінького до свого гаманця, у надії, що зможе повернути покупку назад, а якщо ні, то це означало, що він просто викинув половину бюджету на мінеральний лак для нігтів.

— Чи можу я сьогодні допомогти вам іще з чимось? — запитала жінка, знову ставши такою ж відстороненою, як і раніше, щойно транзакцію було завершено.

— Як мені звідси вийти?

Увійшовши більше двадцяти п’яти хвилин тому, Едмундс утратив вихід з поля зору.

— Прямуйте до ескалаторів, а потім справа, попереду від вас, побачите двері.

Підійшовши до ескалаторів, Едмундс усвідомив, що лише зіткнувся з іще одним відділом із такими ж загрозливими ароматами. Він прикинувся, що повернувся до відділу косметики з трьох різних причин, а потім почав власну марну спробу вибратися з магазину.