Розділ «Чотири роки по тому…»

Едмундс звівся на ноги ще до того, як хтось інший устиг зреагувати, і схопив свого шефа за руку. Вслід за ним двоє поліціянтів і Бакстер, яка щойно з’явилася у дверях, відірвали Сіммонса від Вульфа і вивели його з кімнати. Вони зачинили за собою двері, щоб зберегти місце злочину, залишивши Вульфа наодинці із жахливим трупом.

Вульф повільно сповз по стіні та сів, скрутившись у кутку. Шокований, він помацав потилицю і розгублено розглядав кров на пальцях. Його оточували десятки крихітних масляних вогників, які й досі моторошно палали на поверхні води по підлозі, як оті японські водяні ліхтарики, що проводжали духів у царство мертвих. Схиливши голову на стіну, він спостерігав за цими вогниками, які тремтіли під невблаганним потоком, дозволяючи холодній воді очистити закривавлені руки.

Розділ 6

Андреа вибралася з таксі, опинившись у тіні Герон Тауер — третього за висотою лондонського хмарочоса. Вона підняла погляд на горішні поверхи, які закривали собою сонце. Асиметричні обриси непослідовно здіймалися вгору, а на самісінькій верхівці балансував височенний нестійкий металевий шпиль, відчайдушно утримуючись за свій статус найвищого, однак жертвуючи естетикою, а ще, як здавалося, структурною цілісністю.

Для відділу новин не знайшлося б кращого місця.

Андреа зайшла до величезної приймальні та за звичкою попрямувала до ескалаторів, зарікшись ані ногою не ступати в жоден із шести прозорих ліфтів, якими на шаленій швидкості нетерплячі бізнесмени поверталися до своїх столів. Спокійно піднявшись із першого поверху, де розташовувався вестибюль, позаду реєстратури вона помітила величезний вбудований акваріум. Бездоганних працівників, очевидно, зовсім не тривожило те, що 70 000-літрову частину океану в тій ніші утримував лише тонкий шар акрилу.

Дивлячись на яскравий цвіт паростків коралів та миролюбну рибку, яка то з’являлася, то знову зникала у теплій воді, Андреа думала про свою нову пристрасть — скуба-дайвінг[13]. Майже спіткнувшись, коли рухомі сходи безцеремонно виштовхнули її на поверх, жінка позбулася своїх приємних роздумів.

О третій ночі їй зателефонували з дорученням поїхати на місце злочину. Зрештою, таки зв’язавшись із Вульфом, щоб особисто передати йому тривожний конверт, який Андреа знайшла на своїй таці з поштою, вона разом зі своїм оператором упродовж іще чотирьох годин залишалася біля Нового Скотленд-Ярда, отримавши розпорядження кожні півгодини записувати оновлення для прямого ефіру. А це означало неодноразове перефразування тієї ж самої інформації, щоб вона здавалася новою, навіть попри те, що це ніяк не конкретизувало ситуацію, хоча на тротуарі перед зачиненими дверима головного управління поліції розгорталася помітна активність.

Після випуску об 11 ранку Андреа зателефонував її головний редактор Елайджа Рейд і сказав повертатися додому та кілька годин відпочити. Вона наполегливо запротестувала. Андреа не збиралася відмовлятися від своїх слів, коли заявляла про свою впевненість, що цей випадок стане найбільшою сенсацією після вбивств «Палія» (особливо, зважаючи на те, що знала про вміст конверта, хоча ще й не поділилася цими тривожними застереженнями з босом). Зрештою Елайджа таки переконав її, присягнувшись, що відразу ж зателефонує, якщо з’явиться хоча б найменший натяк на якісь події.

Це була приємна півгодинна прогулянка під сонцем, уздовж земель палацу та повз Белґрейв-сквер Ґарден, а потім назад до Найтсбрідж і триповерхового вікторіанського будинку, в якому вона мешкала разом зі своїм нареченим та його дев’ятирічною донькою. Андреа зачинила масивні, справжні старовинні вхідні двері та відразу ж попрямувала нагору до обставленої зі смаком спальні на горішньому поверсі.

Вона зашторила вікна й у напівтемряві повністю одягнена лягла поверх ковдр. Андреа потяглася до сумочки, відшукала мобільник й увімкнула будильник. А потім витягла файл із фотокопіями всього, що вона передала Вульфу, й, заплющивши очі, міцно притиснула телефон до грудей, чітко усвідомлюючи їхню надзвичайну важливість для поліції, для приречених людей зі списку… та для неї самої.

Більше аніж півтори години вона марно намагалася заснути, розглядаючи високу стелю та вітіюваті оздоблення навколо люстри, зважуючи моральні та законні аспекти того, щоб поділитися речовими доказами з Елайджею. Вона не сумнівалася, що хай би там що, а він точно безсоромно виставив би всі дванадцять фотографій перед усім світом. Тактовне попередження, що «деяких глядачів наступні зображення можуть занадто стурбувати» лише роздратувало б людську ненаситну хворобливу допитливість. Вона похмуро подумала про те, чи побачили б їх родини ще не ідентифікованих жертв і чи зачарували б та одночасно відштовхнули б її якимось чином знайомі частини тіл.

Того ранку десятки журналістів стояли пліч-о-пліч біля одного й того ж уже заяложеного фону, щоб розповісти точнісінько одне і те ж, і всі вони змагалися за увагу розпещеної глядацької публіки. Той факт, що Андреа контактувала безпосередньо із убивцею, точно вивів би їх на рівень «BBC» та «Sky News», які, без сумніву, показали б фото за лічені хвилини після того, як вони вийшли б у ефір. Проте вона точно знала, як домогтися того, щоб кожний телевізор у країні зосередився лише на ній:

1. Приманка: — Андреа повідомила б загалу, що контактувала з новим серійним убивцею, який з’явився у місті.

2. Підігрівання інтересу: — по черзі вони оприлюднили б кожну фотографію, описавши, що на ній зображено і зробивши божевільні припущення, щоб спровокувати уяву легковірних глядачів. Можливо, вони навіть змогли б відшукати колишнього детектива, приватного слідчого, чи й автора детективних романів, які б погодилися поділитися своєю думкою у спробі пролити світло на цю справу.

3. Обіцянка: — Андреа розповіла б про те, що до купи фотографій додавався ще й рукописний перелік, у якому було детально названо імена майбутніх жертв убивці та точні дати, коли вони мали померти. «І все стане відомо вже за п’ять хвилин», — пообіцяла б вона (достатньо довго, щоб ці слова розлетілися всією планетою, однак надто мало для того, щоб поліція перервала їхню трансляцію).

4. Викриття: — спостерігаючи разом із цілим світом, вона б перерахувала імена і дати, з драматичною паузою перед кожним новим ім’ям, як це роблять судді на телевізійних талант-шоу, обираючи фіналістів. Вона замислилася, чи барабанний бій — це вже не занадто.

Андреа ненавиділа себе навіть за саму думку про це. Існувала велика ймовірність того, що поліція ще не зв’язалася з обраними людьми, які, без сумніву, мали право дізнатися про свою неминучу долю хоча б трохи раніше за решту світу. Плюс до цього, її б заарештували, хоча раніше це ніколи не зупиняло Елайджу. Навіть за той короткий час, відколи Андреа працювала на каналі, вона бачила, як він руйнує людські життя самими лише здогадками, оперує подробицями реальних розслідувань, які отримував доволі сумнівним шляхом, та як його вже двічі викликали до суду за приховування речових доказів і спробу підкупити поліціянта.

Полишивши марні спроби заснути, вона сіла на ліжку, не так відпочивши, як окресливши план дій. Вона використає фотографії. Це створить їй проблеми, однак користь для кар’єри значно переважатиме спричинені незручності. А список вона триматиме у секреті. Так буде правильно. Андреа відчула гордість за саму себе, за те, що й досі бореться зі зростаючим тиском, щоб не стати такою ж безжальною та згубною, як і її бос.

Вона дійшла до коридору, який вів до відділу новин. Навіть на цій посередній висоті Андреа підсвідомо трималася якомога ближче до стіни й намагалася не дивитися на дахи будинків на Камомайл-стрит. Коли вона зайшла до офіса, то, як і завжди, зіткнулася з безупинним хвилюванням, яке тривало 24 години на добу. Елайджа насолоджувався хаосом: люди кричали одне на одного, телефони постійно дзвонили, зі стелі звисали численні плазмові екрани, хоча вимкнений звук замінювали субтитри. Андреа знала, що за кілька хвилин звикне й агресивне оточення стане не більше ніж фоновим шумом.