Розділ «Чотири роки по тому…»

Сіммонс замовк і зробив ще один ковток віскі.

— Ми ніяк не могли знати, — сказав Вульф.

— Що в інгалятор підмішали запалювальну рідину? Що купи квітів, які стояли тут уже тиждень, були вкриті пилком амброзії?

Дорогою до кабінету Сіммонса Вульф помітив купу пластикових пакетів із речовими доказами.

— Чим?

— Вочевидь, це криптоніт для астматиків. І це я привів його сюди.

Забувши, що тримає в руках лише пластикову чашку, розізлившись сам на себе, Сіммонс швиргонув спорожнілу чашку об стіну. Її відкинуло назад до столу, і вже за мить він знову поставив її поруч.

— То що нам тепер із тобою робити? — запитав Сіммонс.

— А що я?

— Що ж, це зустріч, на якій я кажу тобі, що цей випадок надто особистий і що я раджу відсторонити тебе в інтересах усіх інших…

Вульф збирався було заперечити, але Сіммонс продовжив:

— …Потім ти скажеш мені відвалити. А тоді я нагадаю тобі, що трапилося з Халідом. Далі ти знову пошлеш мене під три чорти, і я неохоче дозволю тобі залишитися, однак застережу, що перша ж іскра занепокоєння від твоїх колег, твого психіатра чи від мене, і тебе переведуть. Гарна розмова.

Вульф кивнув. Він знав, що заради нього Сіммонс підставив власну шию.

— Сім мертвих тіл. Далі більше — єдиними знаряддями вбивства є інгалятор, квіти та риба, — Сіммонс недовірливо похитав головою. — Пам’ятаєш старі добрі часи, коли люди були порядними і просто підходили до когось і стріляли у покидька?

— Гарні були часи, — промовив Вульф, піднімаючи свою чашку з Оптімусом Праймом[16].

— Гарні були часи! — відлунням повторив Сіммонс, і вони чокнулися своїми чашками.

Вульф відчув, як у кишені завібрував мобільник. Він витягнув його і прочитав коротке повідомлення від Андреа:

ВИБАЧ

( ) ( )

\ /