Розділ «Чотири роки по тому…»

Едмундс був майже впевнений, що в Південному парку Бакстер точно зачепила і скинула когось із велосипеда. А коли вони мчали вздовж річки зустрічною смугою, майже влетівши в натовп пішоходів, які намагалися перейти вулицю від станції метро «Темпл», змусивши їх вилаятися, Едмундс просто заплющив очі.

На «ауді» Бакстер за передньою решіткою ховалися блакитні вогні, майже непомітні, коли вимкнені, а враховуючи численні аварійні ситуації, були не надто помітнішими й увімкнуті. Коли Бакстер повернулася на свою смугу, щоб улитися до потоку транспорту, Едмундс відпустив дверну ручку, за яку міцно вхопився до цього. Упродовж короткочасного затишшя ревіння двигуна, яке дозволило їм не врізатися у зад автобуса, він зрозумів, що у нього дзвонить телефон. На екрані з’явилося фото Тіа — привабливої темношкірої дівчини, віком трохи за двадцять.

— Привіт, люба, усе гаразд? — прокричав він у телефон.

— Привіт. Ти зник посеред ночі, а потім усі ті повідомлення в новинах… Я просто хотіла переконатися, що з тобою все гаразд.

— Зараз не найкращий час для розмов, Ті. Можеш передзвонити трохи пізніше?

Голос Тіа прозвучав пригнічено:

— Авжеж. А ти зможеш купити молока, коли повертатимешся ввечері додому?

Едмундс витягнув свій записник і зробив помітку під визначенням тетродоксину.

— А ще кілька бургерів з яловичиною, — додала вона.

— Ти ж вегетаріанка!

— Бургери! — відрізала Тіа.

Він додав їх до списку покупок.

— Нутелла.

— Що, заради Бога, ти готуєш? — запитав він.

Бакстер глянула на Едмундса, який не по-чоловічому широко розплющив очі від страху. Вона знову звернула погляд на дорогу і шалено заскрипіла шинами, заледве уникнувши зіткнення з іншим авто.

— От же лайно! — з полегшенням захихотіла вона.

— Гаразд, — важко дихаючи, промовив Едмундс. — А зараз я мушу йти. Люблю тебе.

Вони проїхали повз охоронний бар’єр і спустилися схилом до гаражів під Новим Скотленд-Ярдом, відрізаючи Тіа на півслові, коли вона прощалася, бо телефон втратив сигнал покриття.

— Моя наречена, — пояснив Едмундс і посміхнувся. — Вона на двадцять четвертому тижні.

Бакстер байдуже глянула на нього.