Розділ «Чотири роки по тому…»

— Очевидно ж, що я був на місці вбивства.

— По сусідству з твоєю квартирою!

— Ага, — замислено сказав Вульф. — По сусідству.

— Я маю тебе про дещо запитати, але мені потрібно, щоб ти казав правду, добре?

— Гммм…

— Там було дещо більше? Тіло зшили докупи… як ляльку.

Вульф почав розгублено бурмотіти:

— Як ти? Звідки ти? В інтересах міської поліції Лондона, я…

— Це ж Халід, правда? Голова?

Вульф схопив Андреа за руку і потягнув її вбік, подалі від поліціянтів. Жінка витягла з сумочки товстий коричневий конверт.

— Повір мені, я остання, хто хотів би згадувати ім’я цього бридкого чоловіка. Бо я впевнена, що це він зруйнував наш шлюб. Але я впізнала його на фото.

— Фото? — обережно запитав Вульф.

— О Боже! Я знала, що вони справжні, — сказала вона, геть вражена. — Хтось відправив мені фото чогось, схожого на ляльку. Я годинами сиділа над ними. Мені потрібно ставати до роботи.

Андреа замовкла, бо хтось проходив повз них.

— Натане, хто б не відправив мені ці фото, він додав ще й список. Саме тому я й намагалася додзвонитися до тебе, бо не знаю, що він означає: шість імен і дата навпроти кожного.

Вульф вихопив з її руки конверта й розірвав його.

— Перше ім’я: мер Тернбл і сьогоднішня дата навпроти, — сказала Андреа.

— Мер Тернбл? — перепитав Вульф.

Здавалося, у нього з-під ніг щойно вибили землю.

Не кажучи ані слова, Вульф розвернувся й побіг до головного входу. Він чув, що Андреа кричить щось йому навздогін, однак коли їх розділило товсте скло, слова вже здавалися нечіткими.