Розділ «Чотири роки по тому…»

Команда суперрозпізнавачів, яких відбирали за їхню виняткову здібність виокремлювати із натовпу окремі риси обличчя, упродовж усієї ночі разом із програмою розпізнавання облич шукали Вульфа чи Массе. Бакстер знала, що це немов шукати дві голки в копиці сіна, однак все одно була розчарована, коли їм не вдалося знайти жодного з них, хоча тут не було нічого дивного.

Коли один із працівників повернувся з перерви з кавою в руках, запізнившись на дві хвилини, Бакстер дорікнула йому. Наглядач із цим не погодився й відчитав Бакстер перед усіма, а потім вказав їй на двері. Вона влетіла до відділу вбивств та інших серйозних злочинів і попрямувала до Едмундса, який саме складав повідомлення для Тіа.

— Якийсь прогрес у кімнаті з камерами? — запитав він, закінчивши набирати текст і відклавши телефон.

— Мене викинули, — сказала Бакстер.

Вона говорила так голосно, що Едмундс майже зіщулився й навіть не став запитувати чому.

— Це в будь-якому разі марнування часу. Вони не знають, куди дивитися. Переглядають записи з камер поблизу квартири Вульфа, куди він, зрозуміло, не повернеться, та помешкання Массе, куди він теж навряд чи прийде.

— А як щодо розпізнавання облич?

— Ти певно жартуєш? — засміялася Бастер. — До цього часу вони помітили Вульфа тричі. Першого разу — це виявилася літня китаянка, другого — пудель, а третього — плакат Джастіна Бібера!

Попри надмірний тиск, під яким вони перебували, та серйозні наслідки від того, що команда техніків так і не знайшла жодного з чоловіків, такі збіги розсмішили їх.

— Мені потрібно з тобою дещо обговорити, — сказав Едмундс.

З гучним стуком Бакстер впустила сумку на підлогу й нахилилася над столом, щоб послухати.

— Детективе Едмундсе, — покликала Ваніта з дверей свого кабінету.

Вона тримала в руках розгорнутий аркуш паперу. — На хвилинку?

— Овва, — глузливо промовила Бакстер, коли Едмундс підвівся й попрямував до її кабінету.

Едмундс зачинив за собою двері й сів за стіл, на якому лежав лист, який він надрукував того ранку о 4.30.

— Мушу визнати, що здивована, — сказала вона. — Особливо сьогодні, з-поміж усіх днів.

— Мені здається, я зробив усе, що міг у цій справі, — сказав він, жестом вказуючи на чималий стос документів біля листа.

— Таки правда.

— Дякую.

— Ви впевнені щодо цього?