Розділ «Чотири роки по тому…»

Тепер він мусив пристосовуватися, імпровізувати. Вульф припустив, що так чи інакше, а він спокутує провину. Він ніколи навіть подумати не міг, що гратиме свою роль під таким пильним поглядом преси, або що Массе з-поміж усіх людей обере Андреа своїм посланцем. Якби все сталося по-іншому, то у вівторок зранку він би зайшов до Нового Скотленд-Ярда героєм, лишень ще однією невинною мішенню божевільного колишнього солдата, якого Вульф незумисне вбив під час самозахисту. Будь-які докази його причетності зникли б разом зі смертю Массе. Він ще й досі мав добірку вирізок із газет, які планував розкидати в його квартирі.

Більшість статей висвітлювали судове слухання «Палія», убивчі доповіді про невдачі з кількома обведеними прізвищами тих, хто був причетний до марної смерті школярки Анабель Адамс. Інші історії стосувалися спроб військових приховати кількість загиблих мирних жителів у Афгані, особливо дітей, під час перестрілки колишнього полку Массе. Вульф був переконаний, що ці прості теми вважатимуть достовірним спусковим гачком для нестабільної, з медичної точки зору, психіки Массе, а обставини дивовижного порятунку від вибухового пристрою зроблять цю історію ще вагомішою.

Тепер це не стосувалося справи. Натомість, Вульф відпустив садиста-хижака гуляти містом, і будь-яка надія, що потім він зможе повернутися до нормального життя, зруйнувалася разом із цим планом. Елізабет Тейт та її дочка взагалі не повинні були бути причетними до цього. З його боку, було необачним переховуватися разом з Ешлі. Хоча вирішальним стало те, що він не передбачив Едмундса.

Молодий детектив переслідував його ще від початку і знайшов щонайменше одне з ранніх, не таких довершених убивств Массе. Вульф знав, що це лише справа часу, коли він складе все разом до купи. Якби він так по-дурному не напав на Едмундса, то знав би напевне, як багато вдалося з’ясувати його колегам.

Ніщо з цього не було для нього таким важливим, як те, що Бакстер дізналася, що він накоїв, що він і досі мусив зробити. Вульф знав, що вона ніколи не зможе зрозуміти цього, як би сильно не намагалася. На противагу всім доказам, вона все ще вірила в закон, у справедливість, у систему, яка винагороджувала брехунів і продажних людей, коли вони без жодних докорів сумління діяли в межах культу байдужості. Вона вважатиме його своїм ворогом, нічим не кращим за Массе.

Сама думка про це була для нього нестерпною.

Знизу почувся гучний стук, коли вхідні двері необережно зачинили. Вульф схопив важкий молоток, який знайшов під раковиною, і прислухався до хистких дверей. Кількома хвилинами по тому, пролунав ще один грюкіт, коли хтось зайшов до квартири нижче, і крізь стіни почувся звук телевізора. Вульф розслабився й повернувся до вікна та не надто приємного краєвиду на зачинений магазин «Шепгерд Баш» і залізничні рейки внизу.

Чомусь барліг найвідомішого у світі вбивці-соціопата зовсім його не захоплював. Це було наче підглядати за завісу магічного фокуса. Він очікував гротескних картин, написаних кров’ю, зловісних релігійних написів на стінах, жахливих фотографій чи трофеїв від його значного переліку жертв, але там не було нічого, хоча попри це у вибіленій кімнатці було щось недобре.

Там не було телевізора, комп’ютера, дзеркал. Шість наборів однакового одягу були акуратно розкладені по шухлядках і висіли в гардеробі. У холодильнику лише пінта молока, а замість ліжка — тонкий матрац на підлозі: звична справа для солдатів, які повернулися додому, але залишились назавжди інші. Книжки на стелажі розставлені за кольорами: «Про війну», «Про мораль», «Особливі види: непорозуміння в людській еволюції», «Енциклопедія із вибухівки», «Медична біохімія»…

Вульф знову протер запітнілу шибку й помітив на вузькій під’їзній доріжці біля входу авто. Крізь нещільні вікна він чув, що мотор працював. Авто впізнати він не міг, однак знав напевне, що воно виглядало надто дорогим, щоб належати комусь із тутешніх мешканців. Відчуваючи, що тут щось не так, Вульф підвівся.

Авто на доріжці раптом прискорилося, а відразу за ним під’їхало ще два авто озброєної групи швидкого реагування, які різко загальмували на траві та камінцях під його вікном на другому поверсі.

— От же лайно, — сказав Вульф, уже прямуючи до дверей.

Він вийшов до похмурого коридору, дозволивши дверям до квартири Массе зачинитися позаду. Старі сходи в кінці коридору вже протестуюче скрипіли під вагою першої хвилі озброєних поліціянтів.

Тікати було нікуди.

До нього вже наближалися важкі кроки. Ані пожежного виходу, ані вікон, лише жалюгідні обдерті двері кімнати навпроти.

Вульф постукав, кроки пришвидшилися.

Він постукав знов, у деревині з’явилася тріщина.

У відчаї, він спробував виламати двері. Щойно на сходах з’явилися поліціянти, замок вилетів з деревини й упав до порожньої кімнати. Вульф зачинив за собою двері. Уже за кілька секунд почулися важкі удари у двері Массе.

— Поліція! Відчиняйте!

Ще за кілька секунд пролунав гучний постріл, яким поліціянти вибили замок, щоб удертися до крихітної квартири. Серце Вульфа шалено билося. Він ліг на підлогу, прислухаючись до моторошних звуків обшуку лише в кількох метрах від нього.