Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Джейку. Ти спиш?

— Ні, — відповів я. — Просто лежу, відпочиваю.

— Ти що-небудь пригадав?

— Ні, — збрехав я. — Вибач.

— Час усе ще є.

— Так. Мені щодня згадується щось нове.

— Милий, дзвонив Дік. У школі зараз ходить серйозний вірус, і він також його підхопив. Питався, чи не вийду я на роботу завтра та у вівторок. Можливо, ще й в середу.

— Їжджай, — сказав я. — Якщо не ти, він намагатиметься сам робити. А він же давно не юнак.

У моєму мозку не переставала спалахувати неонова вивіска: СЛОВО ЕЛА, СЛОВО ЕЛА, СЛОВО ЕЛА.

Вона сіла до мене на ліжко.

— Ти певен?

— Зі мною все буде гаразд. І компанії вистачає. Згадай, завтра приїздять з ПАМСДАРу.

ПАМСДАРом звалася Патронажна медична служба Далласького регіону. Головним їх завданням було пересвідчитися, що я не буйствую, а отже, в моєму мозку нема кровотечі.

— Точно. О дев’ятій годині. На календарі написано про всяк випадок, якщо ти забудеш. А доктор Еллертон…

— Прийде на ланч. Я пам’ятаю.

— Добре, Джейку. Це ж добре.

— Він казав, що привезе сендвічі. І молочні коктейлі. Хоче, щоб я жирку набирався.

— Тобі треба поправитися.

— Плюс терапія в середу. Тортури ноги зранку, тортури руки пополудні.

— Мені не подобається залишати тебе так близько до… сам розумієш.