TextBook — Якщо я раптом засну, перехопиш кермо й вимкнеш двигун.
— О, навіть не сумнівайся, — нервово всміхнулась вона.
Я розглянувся обабіч щодо руху і виїхав на шосе. Спершу я не наважувався їхати швидше сорока п’яти миль, але була неділя, білий день, тож дорога належала майже винятково тільки нам. Я почав розслаблятися.
— Викинь все з голови, Джейку. Не намагайся згадати нічого, нехай само прийде.
— Хотілося б, аби це був мій «Санлайнер», — промовив я.
— Тоді уяви собі, ніби це й є твій «Санлайнер», і просто дозволь йому їхати, куди він сам повезе.
— Гаразд, хоча…
— Ніяких «хоча». Сьогодні чудовий день. Ти їдеш у нове місто, і нема сенсу тривожитися про замах на Кеннеді, бо це ж іще аж ген-ген не скоро. Попереду ще роки.
Так. День був гарний. І я не заснув за кермом, хоча й почувався дуже втомленим — з часу мого побиття я так надовго ще ніколи не виїжджав. Думки мої все верталися до тієї придорожньої церквиці. Дуже ймовірно, що негритянської. Там чорні люди, мабуть, співають гімни з отим своїм драйвом, якого білим відтворити ніколи не вдається, і читають СЛОВО ОГА ВСЕ ЛА ОГО, перемежаючи це покликами «алілуя» та славленнями Ісуса.
Ми вже в’їжджали у Даллас. Я робив ліві й праві повороти, мабуть, все ж таки здебільшого праві, бо ліва рука в мене все ще лишалась слабенькою і вертіти туди, навіть з гідропідсилювачем керма, було боляче. Невдовзі я загубився серед бічних вуличок.
«Я загубився, гаразд, — думав я. — Мені потрібен хтось, хто підкаже мені дорогу, як ото був зробив той хлопець в Нью-Орлеані. До готелю „Мунстоун“».
Тільки то був не «Мунстоун»; мій готель називався «Монтелеон». А готель, у якому я зупинився, коли приїхав до Далласа, звався… звався…
Мить я вірив, що те слово зараз спурхне геть, як подеколи навіть зараз ім’я Сейді від мене тікало. Але тоді я побачив швейцара, і всі ті сяючі вікна, що виходять на Комерс-стрит, і в мені клацнув вмикач.
Я зупинився в готелі «Адольфус». Так. Бо він неподалік від…
Не згадалося. Ця частина все ще лишалася заблокованою.
— Милий? Все гаразд?
— Так, — сказав я. — А що?
— Ти наче здригнувся.
— То нога. Невеличкий спазм.
— Тут нічого на вигляд знайомого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «11/22/63» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 5 22/11/63“ на сторінці 61. Приємного читання.