Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Тоді спи, серденько.

— Може, іншим разом… — її голос завмер з в’янучим звуком хрррррр. Очі заплющились, але вона з натугою розплющила їх знову. — …буде краще. У твоєму світі.

Після цього вона вже відключилася, а я мав про що подумати.

Повернувшись до посту медсестри, я почув від Ронди, що внизу, в кафетерії, на мене чекає доктор Еллертон.

— Ми потримаємо її сьогодні і ще, мабуть, завтра, — сказав він. — Найменше нам хотілося б, аби причепилася якась інфекція. (Я, звісно, сам щойно про це був думав — один з тих збігів забавних, хоча й невеселих.)

— Як все пройшло?

— Як і очікувалося, але поранення, заподіяні їй Клейтоном, вельми серйозні. Залежно від швидкості регенерації, я думаю, наступна операція відбудеться десь у листопаді або у грудні. — Він закурив сигарету, видмухнув дим, і продовжив: — Маю зараз пекельну команду хірургів, і ми робимо все, що тільки можемо… але існує межа.

— Так, я знаю. — Я був певен, що знаю також іще дещо інше: не буде більше операцій. Тут принаймні. Коли Сейді наступного разу ляже під ніж, ножа взагалі там не буде. Там буде лазер.

У моєму світі.

Дрібна економія завше віддячує, кусаючи тебе за сраку. Я відмовився від телефону в квартирі на Нілі-стрит, щоб зекономити вісім чи десять доларів на місяць, а як він мені тепер потрібен. Добре, що за чотири квартали звідти стояла крамниця «Ю-Тот-М»[605], а в ній, поряд з кулером для кока-коли, стояла будка таксофону. Номер де Мореншильда в мене був записаний на папірці. Кинувши в апарат дайм, я його набрав.

— Резиденція де Мореншильда, чим можу допомогти?

Голос не Джинні. Мабуть, служниця… а все ж таки, звідки беруться де Мореншильдові бакси?

— Я волів би побалакати з Джорджем, будь ласка.

— Боюся, він зараз в офісі, сер.

Я вихопив з нагрудної кишені ручку.

— Ви можете продиктувати мені тамтешній номер?

— Так, сер. Сі-Чепел 5-6323.

— Дякую.

Номер я записав у себе на тильному боці долоні.

— Як мені передати, хто телефонував, якщо ви до нього не додзвонитеся, сер?