Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Ach, mein Gott![608] Це зовсім безглуздя!

— Якщо ви спроможні це довести… і якщо ви пообіцяєте триматися подалі від неврівноваженого містера Освальда в майбутньому…

— Заради Бога, він тепер у Новому Орлеані!

— Стуліть пельку, — наказав я. — Нам відомо, де він і чим займається. Розповсюджує прокламації «За справедливе ставлення до Куби». І якщо найближчим часом не перестане, опиниться у в’язниці. — Він дійсно в ній опиниться, і станеться це менш ніж за тиждень. Його дядько Датц, той, що пов’язаний з Марчелло, витягне Лі, заплативши за нього заставу. — Доволі скоро він повернеться в Даллас, але ви з ним не бачитиметеся. Ці ваші дрібні ігрища скінчилися.

— Я вам кажу, я ніколи…

— Зазначені концесії ще можуть дістатися вам, але не інакше, як після того, коли ви зможете довести, що не були разом з Освальдом десятого квітня. Ви здатні це зробити?

— Я… дайте подумати. — Залягла довга пауза. — Так. Так. Гадаю, я можу.

— Тоді ми зустрінемося.

— Коли?

— Цього вечора. О дев’ятій. Наді мною стоять люди, яким я мушу звітувати, ці люди вельми засмутяться, якщо я подарую вам час для вибудовування собі алібі.

— Приїздіть до мене додому. Я скажу Джинні, щоб сходила в кіно з подругою.

— Маю на думці інше місце. І вам його легко буде знайти.

І я назвав йому те місце.

— Чому там? — запитав він зі щирим здивуванням.

— Просто приїздіть. І якщо не бажаєте, щоби на вас розсердилися père і fils[609] Дювалює, ви приїдете туди сам, друже мій.

Я повісив слухавку.

Рівно о шостій я знову був у шпиталі, де півгодини просидів із Сейді. Голова в неї знов була ясною, і біль, як вона запевняла, був не зовсім нестерпним. О шостій тридцять я поцілував її в гарну щоку, повідомивши, що мушу йти.

— Та справа? — спитала вона. — Та твоя справжня справа?

— Так.

— І там ніхто не постраждає без абсолютної в цьому потреби. Правильно?