Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Я не бачу жодних окулярів, ані важкої щелепи, мем.

— Це тому, що я в гримі. На що ви бажаєте закладатися посеред літа, друзяко? Зараз нема на що приймати ставки.

— Двобій Кейс-Тайгер.

— Котрий боєць?

— Кейс.

Вона пустила під лоба очі, а потім гукнула собі через плече:

— Краще тобі вийти сюди, татусю, тут у нас один живчик.

Френк Фраті був щонайменше вдвічі старшим за Чеза Фраті, але схожість все одно вбачалася. Безсумнівно, вони родичі. Якби я принагідно зауважив, що якось був робив ставку у містера Фраті в Деррі, я не мав сумнівів, що між нами поточилася б приємна розмова про те, яким маленьким є цей світ.

Замість цього я відразу ж взявся до перемовин. Чи не міг би я поставити п’ятсот доларів на те, що Том Кейс переможе у двобої в Медисон Сквер Гардені Діка Тайгера?

— Так, звичайно, — відповів Фраті. — Це так само легко, як встромити розжарене тавро собі в сраку-гепу, але навіщо б вам таке сх’тілося робити?

Його дочка видала короткий, дзвінкий регіт.

— Якого роду коефіцієнт я міг би отримати?

Він подивився на дочку. Вона задерла долоні. Два пальці стирчали на лівій руці, один на правій.

— Два до одного? Це ж кумедно.

— Таке вже кумедне життя, друже мій. Підіть подивіться п’єсу Йонеско, якщо мені не вірите. Раджу вам «Жертв обов’язку»[603].

Гаразд, він мене принаймні не називає колегою, як це робив його колега з Деррі.

— Давайте трішки обговоримо це питання, містере Фраті.

Він взяв до рук акустичну гітару «Епіфон»[604] і почав її настроювати. Якийсь він був ледь не лячно моторний.

— Тоді дайте мені якусь тему для обговорення або катайте в Даллас. Там є одне місце, називається…

— Я знаю те місце в Далласі. Натомість віддаю перевагу Форт-Ворту. Сам тут колись жив.