Розділ «Частина 5 22/11/63»

Вона похитала головою.

— Від цих ліків у мене все пливе в голові, а я мушу думати. Ну й ще, з ними важко контролювати власні емоції. Я тут була розкричалася на батька з матір’ю.

У палаті стояв тільки один стілець — якщо не рахувати приземкуватий унітаз в кутку, — тому я сів на ліжко.

— Старша сестра мене вже просвітила. Судячи з того, що вона дочула, ти мала повне право на них накричати.

— Можливо, але яка з того користь? Мама ніколи не зміниться. Годинами може говорити про те, як сама ледь не загинула, коли мене народжувала, але вона не має майже ніякого жалю до будь-кого іншого. Це брак такту, але й ще чогось також брак. Є для цього назва, але я не можу згадати це слово.

— Емпатія[580]?

— Так, саме це. І в неї дуже шпаркий язик. За всі ці роки вона зчесала мого тата геть до пенька. Він узагалі рідко тепер бодай щось промовить.

— Ти не обов’язково мусиш з ними знову бачитися.

— Гадаю, ще побачуся. — Її спокійний, відсторонений тон подобався мені дедалі менше. — Мама сказала, що вони приберуть мою стару кімнату, а мені ж дійсно більше нема куди податися.

— Твій дім у Джоді. І там твоя робота.

— Здається, ми вже про це балакали. Я збираюся написати заяву про звільнення.

— Ні, Сейді, ні. Це дуже неслушна ідея.

Вона зробила спробу усміхнутися якнайщиріше.

— Ти говориш точно, як міз Еллі. Котра не повірила тобі, коли ти їй сказав, що Джонні може бути небезпечним. — Вона ненадовго задумалась про щойно сказане, а потім додала: — Авжеж, і я також. Я завжди була дурочкою щодо нього, хіба не так?

— Ти маєш власний дім.

— Так, це правда. І виплати, які я мушу за нього вносити. Доведеться з ним розпрощатися.

— Я сплачуватиму.

Ці слова потрапили в ціль. Шокували її.

— Ти собі не можеш цього дозволити.

— Та ні, можу, — що було правдою… на якийсь період часу, принаймні. Плюс в запасі ще залишалося Дербі в Кентуккі і Шатоґе. — Я переїжджаю з Далласа до Діка. Він не братиме з мене орендної плати, таким чином нам буде легше сплачувати за твій будинок.