Розділ «Частина 4 Сейді й генерал»

— Знаєте, шо? Поштар все мені бісики очима підпускає, отож я гадаю за двайцять доларів я можу перекинутися, най уже виїбе на долівці у вітальні. Якщо кляті сусіди з-навпроти через вулицю не підглядатимуть на нас у той час. Не можу ж я повести його до нашої спальні, еге ж? Там чоловік мій зі зломленою спиною лежить. — Вона скрипуче реготнула. — Ось шо вам кажу, чому б вам не приїхати сюди у тім вашому гарнюньому кабріолеті? Повезете мене десь у мотель якийсь. Трішки як витратитися, то можна винайняти такий номер, щоб ше й з вітальнею був. Розетта собі поки там посидить, телевізор подивиться, а я для вас перекинуся, поїбетеся. На вид ви ніби справний у цім ділі.

На це я промовчав. Мені щойно зблиснула одна ідея, яскраво, мов жарівка, спалахнула.

«Якщо кляті сусіди з-навпроти через вулицю не підглядатимуть на нас в той час».

Є чоловік, за котрим мені належить назирати. Тобто, окрім самого Освальда. Чоловік, чиє ім’я (оттакої) теж Джордж; чоловік, котрий мусить стати єдиним другом Освальда.

«Не довіряти йому», — написав Ел у своїх нотатках.

— Ви ше там, містере Розірвати? Ні? Коли ні, то нахуй вас і проща…

— Не вішайте слухавку, міз Темплтон. Скажімо, я сплачу ваш борг за оренду і ще накину вам сотню баксів згори? — Сума була набагато більшою за необхідну, але я мав гроші, а вона їх потребувала.

— Містере, зара’ за двісті баксів я б вам дала, нехай навіть мій батько на нас у цей час дивився би.

— Вам зовсім не треба мені давати, міз Темплтон. Вам лише треба зустрітися зі мною на тій автостоянці, в кінці вулиці. І принести мені дещо.

Коли я дістався на ту стоянку під складом «Монтгомері Ворд», вже стемніло і дощ іще погустішав, як воно буває перед тим, коли йому кортить перейти у крижану сльоту. Це не вельми часто трапляється у пагористому краї на південь від Далласа, а втім, іноді зовсім не означає ніколи. Я сподівався, що мені пощастить доїхати назад до Джоді, не злетівши з шосе.

Айві сиділа за кермом старого печального седана з іржавими порогами і тріщиною на лобовому склі. Пересівши до мого «Форда», вона миттю підсунулася ближче до вентилятора обігрівача, який працював на повну потужність. Замість пальта на ній були дві байкові сорочки, вона тремтіла.

— Як тут гаарно. Бо той «Шеві» холодний, як у відьми цицька. Обігрівач згорів. Ви привезли гроші, містере Розірвати Лопнути?

Я подав їй конверт. Вона його відкрила й зашелестіла кількома двадцятками з тих, що лежали на горішній полиці моєї шафи відтоді, як я понад рік тому забрав у «Фінансовому забезпеченні» свій виграш у Світовій серії. Підваживши свій добрячий задок з сидіння, вона засунула конверт до задньої кишені джинсів, потім полізла собі до нагрудної кишені тієї сорочки, що була ближче до тіла. Видобула звідти ключ і ляснула ним мені по долоні.

— Годиться?

Авжеж, він мусить мені пригодитися.

— Це дубль, правильно?

— Як ви мені й наказали. Мені його зробили у майстерні на Макларен-стрит. Нашо вам ключ до того знаменитого сральника? За дві сотні ви могли б орендувати його на два місяці.

— Я маю власні причини. Розкажіть мені про сусідів напроти. Про тих, що могли би побачити вас з поштарем на підлозі вітальні.

Вона ніяково посовалася на сидінні задком, щільніше запинаючи полами сорочки пазуху зі своїми рівноцінно добрячими цицьками.

— То я просто так жартувала.