Плесо

— Але ж, бабусю, — наполягала б Лона (вона ніколи не здавалася, тільки не ця дівчинка, надто схожа на власну матусю, а та, своєю чергою, на бабцю), — ти досі не розповіла, чому так і не перетнула Плеса.

— А навіщо, дитинко? Я завжди мала все те, що мені бажалося, просто тут на Ґоті.

— Але ж острів такий маленький! Ми живемо у Портленді. Там курсують автобуси, бабусю!

— Я вже доволі надивилася на те, що відбувається у великих містах, завдяки телебаченню. Ліпше залишуся там, де є.

Гел був молодший за сестру, але з більш розвиненою інтуїцією: не став наполягати, як робила сестра, але його запитання влучило в самісіньке яблучко:

— Ти ж ніколи не бажала опинитися по той бік, бабусю? Ніколи?

І вона нахилилася б до Гела, узяла б його маленькі долоні у свої руки й розповіла б, як його мати з татком приїхали на острів невдовзі після весілля, і як дідусь Булла Саймса узяв Стеллиного батька «юнгою на човен». Вона б розповіла йому, як її мати була вагітною чотири рази, але один раз стався викидень, а ще одне немовля померло через тиждень після пологів — вона, звичайно, поїхала б з острова, якби на материку в лікарні змогли врятувати її дитину, але… все скінчилося набагато раніше, ніж таке рішення спало на думку.

Вона б розповіла їм, як Білл приймав Джейн, їхню бабцю, коли та народжувалася, але промовчала би про те, що, коли все скінчилося, він пішов до ванної кімнати та його вперше знудило, а потім він волав, мов істеричка, яка особливо боляче переживає менструацію. Певна річ, коли Джейн виповнилося чотирнадцять, дівчина поїхала з острова до школи, старших класів; більше дівчата в чотирнадцять не одружувалися, і коли Стелла дивилася, як дочка відпливає у човні з Бредлі Максвеллом, чиїм обов’язком того місяця було відвозити та привозити дітей, у глибині душі вона розуміла, що Джейн назавжди покидає цей острів, хоча іноді буде приїздити у гості. Вона б розповіла їм, що через десять років народився Олден, коли вже вони полишили надію, і ніби задля того, щоб компенсувати пізню появу на світ, Олден досі мешкав на острові — довічно самотній, — але Стелла певною мірою з цього навіть раділа, оскільки Олден не надто відрізнявся кмітливістю, а на світі існує багато жінок, які б воліли скористатися чоловіком з добрим серцем, але не надто тямущим (цього вона також дітлахам казати не стала би).

Вона б сказала:

— Луї та Маргарет Ґодлін народили Стеллу Ґодлін, яка пізніше стала Стеллою Фландерс; Білл та Стелла Фландерс народили Джейн та Олдена Фландерс, а потім Джейн Фландерс стала Джейн Вейкфілд; Ричард та Джейн Вейкфілд народили Лу Вейкфілд, яка потім стала Лу Перро; Девід та Лу Перро народили Лону та Гела. Це ваші імена, діти: ви — Ґодлін-Фландерс-Вейкфілд-Перро. Ваша кров струменить в камінні цього острова, а я залишаюся тут, оскільки надто далеко дістатися по той бік, до материка. Так, я кохаю; принаймні кохала, чи то намагалася покохати, але пам’ять така глибока та безкрая річ, мені несила перетнути. Ґодлін-Фландерс-Вейкфілд-Перро…

Ще ніколи Національний гідрометцентр не реєстрував такого холодного місяця, як той лютий; у середині місяця шар криги на Плесі став безпечно товстим. Гули й скиглили снігоходи, іноді переверталися, коли необережно здіймалися льодовими кручами. Діти спробували кататися на ковзанах, але лід виявився надто вибоїстим, тож ковзання радості не принесло, тому вони повернулися на ставок Ґодліна біля віддаленого пагорба, але лише тоді, коли ковзан маленького Джастина Маккрекена, сина священика, застряг у розколині і хлопчик зламав ногу. Його відвезли на материк до лікарні, де лікар, якому належав «корвет», запевнив хлопчика:

— Синку, зростеться, як нова буде.

Раптом помер Фредді Динсмор, через три дні після того, як Джастин Маккрекен зламав ногу. Наприкінці січня Фредді захворів на грип, до лікарів не звернувся, усім казав: «Це звичайнісінька застуда… ходив діставати пошту без шарфа», а потім зліг і помер ще до того, як його змогли відвезти по той бік, на материк, та приєднати до всіх тих приладів, які тільки-но й чекають таких чоловіків, як Фредді. Його син, шістдесятивосьмирічний Джордж, усім відомий старий п’яниця (принаймні п’яниці до його віку не доживали), знайшов батька з «Бенгор Дейлі Ньюз» в одній руці та рушницею «Ремінґтон» (розрядженою) біля другої. Вочевидь, старий збирався почистити рушницю, але помер. Джордж Динсмор три тижні пиячив, пліткували, що ці «поминки» фінансуються тими, хто знає, що Джордж отримає страховку після смерті старого. Гетті Стоддард ходила й усім розповідала, хто волів слухати, що старий Джордж — це гріх та ганьба, не ліпший від бурлаки.

Багато хто захворів на грип. Того лютого школи на два тижні, замість зазвичай одного, зачинили на карантин, оскільки надто багато учнів хворіли.

— Коли немає снігу — панують мікроби, — зазначила Сара Гейвлок.

Наприкінці лютого, коли люди тільки-но почали чекати на вдаване березневе тепло, на пневмонію захворів і сам Олден Фландерс. Майже тиждень переносив хворобу на ногах, а потім зліг з температурою сорок. Як і Фредді, він відмовлявся від лікарів, а Стелла хвилювалася, не знаходила собі місця. Олден був молодший за Фредді, але і йому в травні цього року мало виповнитися шістдесят.

Нарешті випав сніг. На день Святого Валентина, п’ятнадцятисантиметровий шар, а двадцятого лютого — ще сантиметрів з п’ятнадцять, а двадцять дев’ятого лютого старий знайомець північний вітер приніс ледь не з півметра. Білий сніговий незнайомець лежав між бухтою та материком, ніби пасовище, де о цій порі року раніше, з прадавніх часів, були тільки сірі, бурхливі води. Дехто пішки перетинав Плесо, дістаючись по той бік і назад. Цього року навіть лижі були зайві, оскільки сніг перетворився на міцну блискучу кірку. Стелла вважала, що ці сміливці могли б ковтнути віскі для хоробрості, але не у Доррит. Заклад Доррит згорів ще у 1958 році.

І всі ці чотири рази вона бачила Білла. Одного разу він сказав їй:

— Ти повинна невдовзі прийти, Стелло. Підемо на танці. Що скажеш?

Вона не могла нічого відповісти, бо глибоко в рот втиснула кулак.