Розділ «Частина третя»

Ми лежали пліч-о-пліч, сплівшись пальцями. Я слухала, як її дихання сповільнилося, потім пришвидшилося, потім знову сповільнилося.

— Знаєте, чого я не розумію, — прошепотіла вона, — чому ви так її ненавиділи.

— Я не…

— І вона теж не розуміла.

— Я знаю, — сказала я. — Я знаю, що вона не розуміла.

— Ви плачете, — прошепотіла вона, простягаючи руку до мого обличчя. Вона змахнула сльози з моєї щоки.

Я розказала їй. Усе, що я мала сказати тобі, я сказала їй, твоїй дочці. Я сказала їй, як я тебе підвела, як я думала про неї найгірше, як я дозволила собі звинуватити тебе.

— Але чому ж ви просто не сказали їй? Чому ви не сказали їй, що насправді сталося?

— Це було складно, — сказала я і відчула, як вона напружилась поруч зі мною.

— Чому складно? Що тут складного?

— Наша мати вмирала. Наші батьки були в жахливому стані, і я не хотіла нічого робити, щоб їм стало ще гірше.

— Але… але він зґвалтував вас, — сказала вона. — Він повинен був сісти у в’язницю.

— Я не так на це дивилася. Я була дуже молода. Я була молодша, ніж ти, не тільки по роках, хоча й це теж. Але я була наївна, зовсім недосвідчена, не знала, що робити. Ми не говорили про згоду на зносини так, як ви, дівчата, говорите тепер. Я думала…

— Ви думали, що те, що він зробив, це нормально?

— Ні, але я не думаю, що сприймала це так, як належить. Чим воно насправді було. Я думала, що зґвалтування — це щось таке, що з тобою робить поганий чоловік, який вискакує глупої ночі в темному провулку, ніж тобі до горла приставляє. Я не думала, що таке роблять хлопці. Школярі, такі, як Роббі, красиві хлопці, ті, які зустрічаються з найкрасивішою дівчиною в містечку. Я не думала, що таке робиться у твоїй власній вітальні, я не думала, що після такого питають, чи тобі було приємно. Я просто думала, що, напевно, зробила щось не так, не досить ясно дала зрозуміти, що не хочу.

Ліна помовчала трохи, але коли вона знову заговорила, її голос був вищий, наполегливіший.

— Добре, може, ви тоді не хотіли сказати їй про це, а потім? Чому ви не пояснили їй пізніше?

— Тому що я неправильно зрозуміла її, — сказала я. — Я абсолютно неправильно її зрозуміла. Я думала, що вона знала, що сталося тієї ночі.

— Ви думали, що вона знала й нічого не зробила? Як ви могли таке про неї подумати?

Як я могла пояснити? Те, що я зібрала докупи шматочки твоїх слів — слів, які ти сказала мені тієї ночі й слів, які ти сказала мені пізніше: «Хіба тобі навіть на трохи це не сподобалося?» — і я придумала історію про тебе, зрозумілу мені, яка дозволила мені жити далі, не озираючись на те, що сталося насправді.