Розділ «Частина третя»

— Виходьте з машини.

Я не встигла зачинити двері, як він уже рвонув із місця.

Я геть задихалася, коли вибігла на пагорб на північ від будинку; я зупинилася на вершині відпочити. Ще було дуже рано — заледве минула сьома — і вся долина була до моїх послуг. Прекрасно, мирно, зручно. Я потягнулася і приготувалася до спуску. Я відчувала, що мені потрібно мчати, летіти, щоб вичерпати всі сили. Хіба це не спосіб досягти чіткості мислення?

Шон прореагував як винний. Чи як скривджений. Як людина, котру бездоказово звинувачують у нечесності. Я прискорилася. Коли він шкірився, говорячи про наші характеристики, він мав рацію. У нього вона бездоганна; а мене мало не звільнили за те, що спала з колегою, ще й молодшого віку. Тепер я мчала щодуху, я мчала на всю по схилу, не зводячи очей із дороги, із дроку на узбіччі. У Шона поважне досьє, його дуже шанують колеги. Він, як каже Луїза, хороший чоловік. Я перечепилася через камінь на дорозі й упала. Я лежала в пилюці, судомно віддихуючись. Шон Таунсенд — хороший чоловік.

Про таких багато чого можна сказати. Мій батько був хороший чоловік. Він був шанованим офіцером. Це не заважало йому спересердя колошматити мене й моїх братів, але коли моя мати поскаржилася одному з його колег, що він зламав ніс моєму молодшому братові, то колега сказав:

— Є така тонка синя лінія, сонце, і я… і я боюся, що ви просто не з того її боку.

Я встала, обтрусилася. Я нічого не могла сказати напевне. Я могла б залишитися на правильному боці тієї тонкої синьої лінії, я могла ігнорувати натяки Луїзи, не зважати на ймовірний особистий зв’язок Шона з Нел Ебботт. Але якщо я зроблю так, то не звертатиму уваги на те, що там, де є секс, є мотив. У нього був мотив позбутися Нел, і в його дружини теж. Я думала про її обличчя того дня, коли я розмовляла з нею у школі, про те, як вона говорила про Нел, про Ліну. Вона її зневажала? Її «постійний, набридливий, сексуально доступний вигляд»?

Я дісталася до підніжжя схилу й оббігла якісь зарості дроку; котедж був усього за кілька сотень ярдів, і я могла бачити: хтось стоїть біля нього. Фігура, огрядна, згорблена, у темному пальті. Не Патрік, не Шон. Наблизившись, я зрозуміла: це була стара готка, екстрасенс, божевільна, як капелюшник, Нікі Сейдж.

Вона притулилася до стіни котеджу, її обличчя було червоне, аж коричнювате. Здавалося, з нею ось-ось станеться серцевий напад.

— Місіс Сейдж! — гукнула я. — Ви як?

Вона подивилася на мене, важко дихаючи, і зсунула кривобокий оксамитовий капелюх на чоло.

— Добре, — сказала вона. — Хоча й довгенько я сюди йшла, — вона окинула мене поглядом з голови до ніг. — Вигляд у вас такий, наче ви погралися у лайні!

— А, оце, — мовила я, роблячи неефективну спробу обчистити із себе рештки бруду. — Упала трохи.

Вона кивнула. Коли вона випросталася, я почула її хрипке дихання.

— Чи не хочете зайти й сісти?

— Туди? — Вона кивком указала на котедж. — Навряд чи.

Вона зробила кілька кроків убік від передніх дверей.

— Ви знаєте, що там сталося? Ви знаєте, що зробила Енн Ворд?

— Убила свого чоловіка, — відповіла я. — І тоді втопилася он там у річці.

Нікі знизала плечима, побрела до води. Я пішла за нею.