Розділ «Частина перша»

Глибоко під водою

Вона ніяк не могла знати, що його розбудили крики батька і звук відчинених дверей, тож він встав і побіг униз сходами і вийшов у шторм босоніж, лише в тонкій бавовняній піжамі на худеньке тіло.

Шон побачив, як батько сів у машину і гукав матір. Патрік повернувся, крикнув синові, щоб той ішов додому. Він підбіг до нього, схопив його грубо за руку, смикнув, зваливши з ніг, і спробував затягти його назад до будинку. Але хлопчик благав: будь ласка, будь ласка, не залишай мене тут!

Патрік пом’якшав. Він схопив сина в оберемок і відніс його до машини, пристебнув на задньому сидінні, де Шон зіщулився, злякано і не розуміючи, що відбувається. Він щільно стулив очі. Вони поїхали до річки. Батько поставив машину на мості й сказав синові: почекай. Чекай тут. Але було темно, і дощ на даху автомобіля стукотів, як кулемет, і Шон не міг позбутися відчуття, що в машині сидить хтось іще, він чув його нерівне дихання. Тож він вийшов з машини і побіг, спотикаючись на кам’яних сходах і падаючи в багнюку, навпомацки крізь темряву, під дощем до затону.

Потім, у школі, ходила чутка, ніби він бачив це — він був хлопчиком, котрий бачив, як його мати кинулася зі скелі назустріч смерті. Це була неправда. Він нічого не бачив. Коли він дійшов до затону, його батько був уже у воді, поплив. Він не знав, що робити, тому повернувся і сів у тіні дерев, спиною до міцного стовбура, щоб ніхто не міг підкрастися до нього ззаду.

Здавалося, він сидів там дуже довго. Тепер, згадуючи, Шон думає, чи не заснув він тоді, хоча посеред темряви, шуму і страху то було малоймовірно. Він пам’ятав лише жінку, яка йшла до них — Джинні з поліцейського відділку. Вона несла ковдру й ліхтар, і вона відвела його на міст, напоїла солодким чаєм, і вони там чекали батька.

Пізніше Джинні відвезла Шона до себе додому і пригостила тостом із сиром.

Але Лорен зовсім не могла знати про це.

Ерін

Ідучи з похорону, я помітила, як багато людей, присутніх на службі, підходили сказати кілька слів батькові Шона, людині, яку мені відрекомендували неймовірно коротко: Патрік Таунсенд. Люди тиснули руку, знімали капелюхи, а він весь час стояв, як генерал-майор на параді, з прямою спиною і стиснутими губами.

— Правда, жалюгідний мудак? — сказала я до чоловіка у формі, який стояв поруч зі мною. Той повернувся і подивився на мене так, наче я з лісу вискочила.

— Виявляйте повагу! — прошипів він і розвернувся до мене спиною.

— Прошу? — спитала я, звертаючись до його потилиці.

— Це офіцер з багатьма орденами! — сказав констебль. — І вдівець. Його дружина померла тут, в цій річці. — Він знову став до мене лицем і без натяку на різниці звань пирхнув: — Отже, маєте виявляти повагу!

Я відчула себе повною дурепою. Але ж, блін, ну звідки мені знати, що Шон у книжці Нел Ебботт — це Шон з поліцейського відділку? Звідки, бляха-муха, мені знати, як звати його батьків?! Ніхто не казав мені, а коли я прочитала рукопис Нел Ебботт — то не настільки звертала увагу на деталі самогубства, яке сталося понад тридцять років тому. Це не здавалося особливо важливим у цих обставинах.

Серйозно: як хтось може встежити тут за кількістю трупів? Це схоже на детектив «Суто англійські вбивства» — тільки тут люди не падають у грязюку чи б’ють одне одного по голові, а все нещасні випадки, самогубства, гротескні історичні утоплення доби полювання на відьом.

Я поїхала в місто після роботи — дехто пішов до пабу, але через оту незграбність щодо Патріка Таунсенда я тепер застрягла в аутсайдерах. Хай там як, а ця справа вже все, правильно? Немає сенсу тусуватися.

Я відчувала полегшення, як буває, коли нарешті розумієш, у якому фільмі бачила цього актора раніше, коли щось туманне, яке не давало спокою, несподівано прояснюється. Химерна поведінка інспектора — сльози, тремтіння рук, непослідовність — тепер усе це має пояснення. Це зрозуміло, якщо знати його історію. Його сім’я постраждала майже так само, як Джулс і Ліна зараз — такий самий жах, такий самий удар. Те саме запитання: чому?

Перечитую розділ Нел Ебботт про Лорен Таунсенд. Там не багато розповідається. Вона була нещасливою дружиною, закохана в іншого. Написано про те, що з нею відбувалося щось химерне, що вона була немов відсутня — може, це депресія? Зрештою, хто знає? Це ж не Святе Письмо, це просто версія історії від Нел Ебботт. Мабуть, дивне відчуття, подумала я, — сприйняти чужу трагедію і записати її як свою власну.

Перечитуючи розділ, я не розуміла одного: як Шон міг залишитися тут? Навіть якщо він і не бачив її падіння, він був там. Що ж, блін, від цього з людиною робиться? І все-таки. Він, напевно, був маленький. Шість чи сім років? Діти можуть блокувати подібні травми. А батько? Він ходить понад річкою щодня, я бачила його. Уявити лише. Проходити щодня повз те місце, де втратив когось. Я взагалі не уявляю, як воно. Але, з іншого боку, може, він по-справжньому нікого й не втратив? Звідки мені знати, як це — жити з таким горем?

Наступний розділ:

Частина друга

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Глибоко під водою» автора Пола Гоукінз на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 45. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи