Розділ «Частина перша»

Серпень

Я й забула. Перед футболом трапилося ще дещо. Я сиділа на рушнику, читаючи книжку, ще нікого навколо не було, а потім прийшли ви. Ти і Роббі. Ти не бачила мене під деревами, ти побігла за ним у воду, ви плавали, хлюпалися й цілувалися. Він узяв тебе за руку і потягнув до краю води, навалився на тебе, притис твої плечі до землі, вигнув спину і поглянув угору. І побачив, що я спостерігаю. І всміхнувся.

Пізніше того самого дня я повернулася додому сама.

Я зняла картатий купальник і джинсові шорти й замочила в холодній воді у раковині. Я набрала собі ванну, залізла в неї й подумала, що ніколи не позбудуся цього всього жахливого м’яса.

Велика дівчинка. Здоровенна. Ноги футбольні.

Занадто велика для простору, де я живу, мене завжди забагато. Я займаю дуже багато місця. Я занурилася у ванну, і вода піднялася. Еврика.

Повернувшись до своєї кімнати, я залізла під ковдру й лежала там, задихаючись від горя, жалю до себе й провини, адже моя мати лежала в ліжку в сусідній кімнаті. Вона помирає від раку молочної залози, а я тільки й думаю, як не хочу, щоб це тривало, не хочу жити.

Я заснула.

Мене розбудив батько. Він мав повезти матір до лікарні на нові обстеження, і вони збиралися ночувати в місті, бо коли все зроблять, буде пізня година, і вона втомиться. Вечеря в духовці, сказав він, розігрієш.

Нел була вдома, я знала: мені було чути її музику в сусідній кімнаті. За якийсь час музика затихла, а потім стало чути голоси, тихі, потім дедалі голосніші, та інші звуки: стогони, кректання, важке дихання. Я вилізла з ліжка, вдягнулася і вийшла в коридор. Горіло світло, двері в кімнату Нел були ледь прочинені. Там було темніше, але я чула її, вона говорила щось, вона вимовляла його ім’я.

Майже не дихаючи, підступила на крок. Крізь щілину в дверях я могла розгледіти їхні фігури, які рухалися в темряві. Я не могла змусити себе відвести погляд, я дивилася, доки почула, як він видає гучний, тваринний рев. Потім він засміявся, і я зрозуміла, що вони скінчили.

На першому поверсі всюди горіло світло. Я ходила й вимикала його, потім забрела на кухню й зазирнула в холодильник. Я дивилася на те, що в ньому, і краєм ока помітила пляшку горілки на столі, відкриту, почату. Я зробила так, як робила Нел: налила півсклянки апельсинового соку і долила горілки, а потім, готуючись до неприємного, гіркого алкогольного смаку, який я відчувала, куштуючи вино й пиво, надпила. І виявила, що напій солодкий, зовсім не гіркий.

Я випила склянку й налила ще одну. Я насолоджувалася фізичним відчуттям: тепло від мого живота поширюється в груди, моя кров нагрівається, все моє тіло розслаблене, усі нещастя того дня минаються.

Я ввійшла у вітальню і подивилася на річку, гладку чорну змію, яка бігла понад будинком. На диво, я раптово відчула те, чого не відчувала раніше — що моя проблема не є нездоланною. Мене раптово осяяло: я не повинна бути однаковою, я можу бути плинною. Як річка. Може, це й не так уже важко врешті-решт. Хіба не можна мало їсти, більше рухатися (таємно, коли ніхто не дивиться)? Обернутися з гусениці на метелика, стати іншою людиною, невпізнаваною, так що ту некрасиву дівчинку з кровотечею всі забудуть. Я стала б новою.

Я повернулася на кухню випити ще.

Я почула кроки по сходах, на майданчику, а потім ще вниз. Я прослизнула назад до вітальні, вимкнула лампу і всілася у темряві на вікні, підібгавши ноги.

Я бачила, як він заходить на кухню, почула, як він відкриває холодильник — ні, морозилку, я почула, як він торохтить льодом. Почула булькання рідини, а потім я побачила його, коли він проходив повз. І тут він зупинився. І відступив назад.

— Джуліє? Це ти?

Я нічого не сказала, не дихала. Я не хотіла нікого бачити — і, звичайно, не хотіла його бачити, — але він намацав вимикач, спалахнуло світло, і ось він стоїть біля мене, лише в трусах, темна засмага, широкі плечі, тіло звужується до міцної талії, пушок на животі, який спускається до трусів. Він усміхнувся мені.

— Ти як? — запитав він. Коли він підійшов ближче, я побачила, що його очі виглядали трохи склянисто, його вишкір був дурніший, ледачіший, ніж зазвичай. — Чому ти сидиш тут в темряві?