Розділ «Частина перша»

— Вчився, — сказав я. — Я завжди жив тут. Ви не пам’ятаєте мене, але я пам’ятаю вас. Вас і вашу сестру, звичайно.

— А, — сказала вона, і її обличчя закрилося, наче хтось дверима грюкнув. Вона взялася за ручку дверцят, ніби збираючись іти.

— Заждіть, — сказав я. — Що змушує вас думати, ніби саме Кеннон заподіяв щось вашій сестрі? Він казав щось, робив щось? Чи був він жорстоким до неї?

Джулія похитала головою й відвернулася.

— Я просто знаю, що він небезпечний. Він нехороша людина. І я бачила, як він… дивився на Ліну.

— Дивився на неї?

— Так, дивився. — Вона повернула голову й нарешті зустрілася зі мною поглядом. — Мені не подобається, як він дивився на неї.

— Окей, — сказав я. — Я, е-е… Я подивлюся, що можна дізнатися.

— Дякую.

Вона знову спробувала відчинити дверцята машини, але я поклав руку їй на плече.

— Я відвезу вас додому, — сказав я.

Знову глянувши на пляшку, вона, втім, нічого про це не сказала.

— Добре.

Уже хвилини за дві ми повернулися до Млина, і всю дорогу мовчали, поки Джулс не відчинила дверцята машини. Я не мав би нічого говорити, але мені захотілося сказати їй це.

— Ви дуже схожа на неї, знаєте.

Вона була вражена й засміялася зляканим, схожим на гикавку, сміхом.

— Та я зовсім не така. Зовсім не як вона. — Джулс змахнула сльозу зі щоки. — Я — анти-Нел.

— По-моєму, ні, — сказав я, але вона вже пішла.

Як я їхав додому, не пам’ятаю.

Затон Утоплениць