Розділ «Борва мечів»

Ля-ля-ля.

Ширена трохи його не зловила, та в останню мить блазень перестрибнув латку папороті й зник між дерев. Принцеса уперто мчала слідом. Дивлячись на них, Давос посміхнувся.

Він зібрався був прокашлятися у рукавицю, коли інша невеличка постать продерлася крізь запліт і врізалася просто у нього, збиваючи з ніг додолу. Хлопчик теж упав, але одразу скочив на ноги.

— Що ви тут робите? — скрикнув він вимогливо, поки наводив лад у одязі. Чорне, як вугілля, волосся спадало йому на комір, сині очі вражали глибиною. — Дарма ви стали в мене на дорозі!

— А й справді, — погодився Давос. — Дарма.

Новий напад кашлю вхопив його, щойно він звівся на коліна.

— Ви нездорові? — Хлопчик схопив його за руку і допоміг стати на ноги. — Може, покликати маестра?

Давос заперечливо хитнув головою.

— То просто кашель. Минеться.

Хлопчик не наполягав.

— А ми тут граємо у дів та чудовиськ, — пояснив він. — От я зараз чудовисько. Гра дитяча, але сестрі подобається. А ви хто такий, перепрошую?

— Я маю честь бути лицарем. Моє ім’я — Давос Лукомор.

Хлопчик роздивився його згори донизу з підозрою в очах.

— А чи справді? Щось ви не надто схожі на лицаря.

— Лицарі, паничу, різні бувають. Ось я, приміром — цибульний лицар.

Сині очі блимнули.

— Той, що плавав на чорному кораблі?

— То ви чули цю оповідь?

— Ви привезли дядькові Станісу риби ще до того, як я народився. Щоб він не помер з голоду, коли князь Тирел тримав його у облозі.

Хлопчик гордовито випростався.