Розділ «Борва мечів»

— …обережніше? — посміхнувся він. — Зимосіч встояла проти гірших ворогів, ніж я. Адже це Зимосіч, хіба ні?

— Так, — визнала Санса.

Баеліш пройшовся уздовж мурів.

— Колись цей замок мені снився. У ті роки, коли Кет поїхала на північ з Едардом Старком. У моїх снах це завжди було темне і холодне місце.

— О ні! Там завжди було тепло, навіть коли сніжило. Вода з гарячих джерел текла протоками усередині стін і зігрівала їх. У скляних садах завжди стояла така задуха, як у найгарячіший день літа.

Вона підвелася, височіючи, наче вежа, над великим білим замком.

— Не маю гадки, як зробити над садами скляний дах.

Мізинець попестив підборіддя, де раніше росла борідка — доки Ліза не завимагала її зголити.

— Але ж скляні шибки вставляють у дерев’яні рами, хіба ні? Вас врятують тоненькі гілочки. Обскубіть їх і зв’яжіть корою навхрест у прямокутники. Я вам покажу.

Петир рушив садком, збираючи палички та гілочки, струшуючи з них сніг. Коли набралося досить, він переступив обидва мури одним довгим кроком і сів навпочіпки посеред дворища. Санса підступила ближче — дивитися, що він робить. Руки Баеліш мав спритні та певні; скоро він тримав у них перехресні ґрати з гілочок, дуже схожі на дах скляних садів Зимосічі.

— А скло нам, певно, доведеться уявити, — мовив він, передаючи дах Сансі.

— Краще не буває! — відповіла вона, узявши дах до рук.

Петир торкнувся її обличчя.

— Ні, найкраще — оце.

Санса не зрозуміла.

— Що саме?

— Ваша посмішка, люба панно. Чи не зробити для вас іще?

— Якщо на те ваша ласка.

— Так. І ласка, і найсолодша втіха.

Санса побудувала стіни скляних садів, Мізинець накрив їх дахом, а потім допоміг подовжити мури і звести трапезну для варти. З паличками усередині накритні мости встояли — саме так, як обіцяв Петир. Першовежа була дуже проста — окрема кругла вежа, давно покинута мешканцями. Але Санса знову замислилася, коли справа дійшла до химер на її даху. І знову відповідь знайшов Баеліш.