Розділ «Борва мечів»

— Це… це маячня і блюзнірство! Ми мали б його повісити. Так, повісити, кажу я! За те, що він — перевертень, перебіжчик і варг, разом із його приятелем Мансом Розбишакою. Князь-воєвода?! Оце вже ні! Я цього не потерплю, ніколи, ні, я не дозволю!

З місця підвівся Котер Пайк.

— Хто не дозволить? Ти не дозволиш? Ти не плутай — то золотаві тобі дупу лизали, бо ти їх, кажуть, добре навчив. А тут, поміж чорного братства, звичай інший!

— Кожен братчик може висунути на наш розгляд будь-кого, хто проказав обітниці Варти, — мовив пан Денис Малістер. — Толет, пане мій, цілком у своєму праві.

Водночас заговорило більше як десяток братчиків, намагаючись перекричати одне одного. Скоро уся палата знову потонула в галасі. Цього разу вже пан Алісер Терен скочив на стіл і підняв руки, закликаючи до тиші.

— Браття! — заволав він. — Годі балачок, то даремна справа! Я кажу так: голосуймо. Цей корольок, що захопив Король-Башту, понаставив коло всіх дверей варту і не дасть нам ані вийти, ані повечеряти, доки ми не оберемо собі воєводу. То й нехай! Ми обиратимемо і обиратимемо… хай усю ніч… доки не матимемо собі ватажка. Та перш ніж кидати жереби, вислухаймо, що нам скаже наш перший будівничий.

Повільно підвівся, хмурніючи чолом, Отел Ярвик. Здоровань-будівничий потер довгу кутасту щелепу і мовив:

— Ну, теє… я відкликаю своє ім’я. Якби ви хотіли мене за воєводу, то вже разів десять обрали б. Але ж не схотіли. А хто й хотів, тих досить не набралося. Я оце збирався сказати, щоб ті, хто кидав жереб за мене, тепер кидали за князя Яноса…

Пан Алісер закивав головою.

— Так, князь Янос — наш найкращий з можливих…

— Я не скінчив, Алісере, — буркнув Ярвик сердито. — Князь Слинт очолював міську варту в Король-Березі, ми вже всі знаємо, і ще був господарем на Гаренголі…

— Він того Гаренголу і не бачив! — гукнув Котер Пайк.

— Теж правда, — відповів Ярвик. — Оце я тут стою і вже не пригадую, чого вважав Слинта вдалим вибором. Його обрати — це як королю Станісу межи очі плюнути. А я не бачу, яка нам із того зараз користь. Може, Сніговій буде кращий. Він довше на Стіні, він небіж Бена Старка, служив Старому Ведмедеві зброєносцем.

Ярвик здвигнув плечима.

— Ну, таке… обирайте кого хочте, аби не мене.

І сів на місце.

Джон побачив, що Янос Слинт вже не червоний, а буряковий. Але пан Алісер Терен, навпаки, зблід, як молоко. Братчик зі Східної Варти знову гатив кулаком по столі, та цього разу вимагав казана. Дехто з його приятелів підхопив заклик.

— Казана! — ревли вони. — Казана! Ка-за-на! КА-ЗА-НА!

Казан стояв у кутку біля вогнища; то була велика чорна черевата посудина з двома чималими ручками і важкою накривкою. Маестер Аемон сказав щось Семові та Клідасові; вони хутко побігли, ухопили казана за ручки і притягли до столу. Декілька братчиків уже шикувалися до барил із жеребками; тим часом Клідас підняв накривку і трохи не впустив її собі на ногу.

З гучним вереском та плесканням крил із казана вигулькнув великий чорний крук. Він злетів угору, напевне шукаючи або крокв, або вікна для втечі. Та крокв у підвалі не було, і жодного вікна теж — крук опинився у пастці. Гучно жаліючись, він зробив під склепінням одне, два, три кола. Джон почув, як Семвел Тарлі вигукує: