Розділ «Борва мечів»

— Я знаю цього птаха! Це крук воєводи Мормонта!

Крук сів на столі перед Джоном.

— Сніг! Сніговій! — крякнув він. Птах був із себе старий, брудний, розкуйовджений. — Сніг-сніговій! — повторив він знову. — Сніг-сніг-сніговій!

Проказавши слова, крук прочалапав до кінця столу, випростав крила і перелетів на Джонове плече.

Князь Янос Слинт упав дупою на лаву так, що аж гепнуло, але пан Алісер Терен наповнив підвал знущальним сміхом.

— Панок Кабанок гадає, ми тут усі — йолопи недолугі! Та це ж він, браття, навчив цього крука своєї штуки. Вони усі кажуть «Сніг» та «Сніговій», ходіть самі до крукарні та послухайте! Мормонтів птах знав не два слова, а більше!

Крук нахилив голову і подивився на Джона.

— Зер-р-на? — вимовив він зі сподіванням у голосі, але не отримавши ані зерна, ані відповіді, каркнув і пробелькотів: — Казана? Казана? Казана?

А далі… далі були площики стріл — річки площиків, потоп із площиків… стільки площиків, що у них геть потонули кілька камінців та мушель, а з ними і всі мідні шеляги.

Коли скінчили рахувати, Джон опинився у оточенні. Хтось плескав його по спині, хтось ставав на коліно, наче він за одну мить перетворився на справжнього вельможного князя. Шовкун, Овейн Пришелепок, Гальдер, Ропух, Зайвий Чобіт, Велетень, Мулій, Ульмер з Королівської Пущі, Миленький Донел Схил, іще з півсотні різних братчиків оточили його щільним натовпом. Дивен клацав дерев’яними зубами і казав:

— Ласка божа, наш новий воєвода ще з пелюшок не виліз!

Залізний Емет додав ущипливо:

— Сподіваюся, гонор та шана не завадять панові воєводі й надалі куштувати моєї науки так, щоб їм аж кров’ю сцялося?

Трипалий Гоб негайно бажав дізнатися, чи буде князь-воєвода обідати з братчиками, а чи у окремій світлиці. Наблизився навіть Бовен Марш — сказати, що він радо продовжить службу великим шафарем, якщо на те буде ласка воєводи Сніговія.

— Снігу-воєводо, — мовив Котер Пайк, — якщо ти змішаєш з гівном наші сподівання, я сам вирву тобі печінку і з’їм її сирою з цибулею.

Пан Денис Малістер висловився дещо ввічливіше.

— Насправді те, про що просив юний Семвел, для мене зовсім не дрібниці, — зізнався старий лицар. — Коли на воєводу обрали Коргила, я казав собі: «та байдуже, він служить на Стіні довше за тебе, твоя година ще настане». Коли воєводою зробився Мормонт, я міркував так: «він дужий та суворий, але ж і немолодий. Твоя година ще може настати.» Але ви, воєводо Сніговію, роками зовсім дитина, і я мушу повернутися до Тіньової Вежі, усвідомлюючи, що моя година не настане вже ніколи.

Він утомлено посміхнувся.

— Не примушуйте мене помирати, шкодуючи. Ваш дядько був великою, видатною людиною. Так само, як ваш вельможний батько і його батько перед ним. Від вас я чекатиму не меншого.

— Отож-бо й воно, — зауважив Котер Пайк. — А почни з того, що скажи тим королівським посіпакам, трясця їхній матері: обрання сталося, і ми хочемо повечеряти.