Розділ «Борва мечів»

— То й цілую. Лізі нема чого жалітися. — Він посміхнувся. — Бачили б ви себе зараз, люба панно. Ви такі прегарні, аж немає слів. Сніг укриває вас, наче малесеньке ведмежа, личко розчервонілося, подих перехопило… Скільки ви вже тут часу? Мабуть, змерзли. Дозвольте зігріти вас, Сансо. Зніміть рукавички і дайте мені рученята.

— Не дам! — Голос його раптом видався їй схожим на Марільйонів тієї ночі, коли співець нализався на весіллі. Та цього разу Лотор Брюн не прийде і не врятує її, адже пан Лотор — слуга пана Петира. — Не варто вам було мене цілувати! Я ж вам за доньку годжуся…

— Ви могли б нею бути, — лукаво та болісно всміхнувся він. — Але ж не є, ні? Ви донька Едарда Старка. І донька Кет. Яка, здається, перевершила вродою навіть свою матір у цьому віці.

— Петире, прошу… — Голос її був слабкий і тремтливий. — Благаю, не треба…

— Замок! — пролунав гучний, верескливий дитячий голос.

Мізинець відвернувся геть.

— Князю Роберте! — злегка вклонився він у бік новоприбульця. — Чи варто вам виходити на сніг без рукавичок?

— Це ви зліпили цього замка, пане Мізинцю?

— Майже все, пане мій, зробила Алейна.

Санса мовила:

— Я будувала Зимосіч. Гадаю, це вона і є.

— Зимосіч?

Роберт був малий для своїх восьми років, тонесенький, наче стеблинка, з рябою, помережаною плямами шкірою та сльозавими очицями. Під пахвою він тримав заяложену ляльку з ганчір’я, котру не полишав ніде й ніколи.

— Зимосіч — стіл дому Старк, — пояснила Санса майбутньому чоловікові. — Велична твердиня півночі.

— Та не така вже й велична! — Малий став на коліно перед брамними баштами. — Осьо прийде зараз велетень і усе поруйнує!

Він поставив ляльку на сніг і почав її смикати.

— Тупу-туп, горлає велетень на пуп! — заспівав він. — Бий-ріж, відчиняй скоріш! Не відчиниш сама — велет браму полама!

Вимахуючи схопленою за ноги лялькою, він загилив по верхівці брамної башти і збив її додолу, а тоді й іншу. Цього Санса вже терпіти не могла.

— Спинися, Роберте! Годі!

Але він змахнув лялькою ще раз. Вибухнула ділянка муру. Санса вхопила була малого за руку, та їй до пальців потрапила тільки лялька. Гучно тріснувши, тонке ганчір’я розірвалося. За мить у Сансиній руці опинилася ляльчина голова, Робертові лишилися ноги та тулуб, а набивка з тирси та ганчірок розлетілася снігом.