Розділ «Борва мечів»

— Правду кажеш. На ранок тебе мають стратити на старому турнірному бойовиську.

Тиріон знову зареготав.

— А попоїсти хоч дадуть? Допоможи з останнім словом, бо думки у голові гасають, наче щури у коморі.

— Останнє слово тобі не знадобиться. Я прийшов тебе рятувати. — Голос Хайме був на диво урочистий.

— Хто тобі сказав, що мене треба рятувати?

— Знаєш, я вже сливе й забув, який ти гидкий коротун. А як ти нагадав… то може, лишити тебе Серсеї? Вріже тобі голову, та й баба з возу.

— Оце вже ні! Іду, іду.

Тиріон вичалапав із келії та роззирнувся навколо.

— Там, нагорі, день чи ніч? Я вже геть загубив лік часу.

— Три години по півночі. Місто спить.

Хайме пхнув смолоскипа назад до держака у простінку між келіями.

Прохід був освітлений погано, і Тиріон трохи не запнувся на тілі ключника, простягнутому холодною кам’яною підлогою. Він тицьнув у нього носаком і спитав:

— Мертвий?

— Спить! І ще троє з ним. Євнух додав їм у вино «солодкий сон», але не досить, щоб убити. Принаймні так він божиться. А сам чекає нагорі сходів, одягнений у септонову рясу. Ти вийдеш помийним збіжником до річки; у затоці чекає галера. Варис має своїх повірників у Вільних Містах, тобі не бракуватиме коштів… та диви, не розкидайся і бережи себе. Серсея надішле по тебе убивць, не сумнівайся. Тобі варто, мабуть, змінити ім’я.

— Змінити ім’я? Доречна порада! Ось прийде Безликий мене вбивати, а я йому: «Ні, ви не по того прийшли! Я геть інший карлик з бридким рубцем замість носа!»

Обидва Ланістери зареготали. Хайме став на коліно і швидко поцілував брата у обидві щоки, мазнувши вустами по напухлому валикові плоті на носі.

— Дякую, братику, — мовив Тиріон. — Дякую за життя, що ти рятуєш.

— Та я… просто віддаю борг, який завинив, — відповів Хайме дивним голосом.

— Борг? — Тиріон звісив голову набік. — Не розумію.

— То й добре. Не всі двері варто відчиняти.