Розділ «Борва мечів»

Почувши рух і гомін крізь товсті дерев’яні двері келії, Тиріон Ланістер приготувався до смерті.

«Давно вже час» — подумав він. — «Приходьте та кінчайте справу.» І рішуче зіп’явся на ноги. Але вони, підібгані під дупу, геть заклякли; довелося нахилитися та розминати м’язи руками, щоб вигнати з них тупі жорстокі ножі. «Не діждете, щоб я шкандибав до катівської колоди, мов кульгавий каліка.»

Тиріонові стало цікаво, де його стратять: просто тут у пітьмі чи проведуть містом, аби пан Ілин Пейн стяв йому голову при всьому народові. Після того ганебного вертепу, на який перетворили його суд, мила сестричка та добрий батечко могли схотіти позбавитися любого братика і синочка потай, стиха, не наражаючись на небезпеки привселюдної страти. «Якби ж людоньки схотіли слухати… я б їм розповів чимало цікавого.» Та годі сподіватися — навіть людська дурість не безмежна.

Брязнули ключі, двері до келії зарипіли й поповзли досередини. Тиріон сів спиною проти вогкої стіни, шкодуючи про власну беззбройність. «Але ж я можу ще кусатися і хвицяти ногами. Померти зі смаком чужої крові в роті — вже недарма життя прожив.» А ще ж придумати якесь останнє слово, щоб аж запалало. «Аби на вас срачка та болячка!» — не такими прокльонами звойовують собі місце в літописах королівств.

На обличчя йому впало світло смолоскипа; Тиріон затулив очі долонею.

— Та годі вже! Боїшся карлика, абощо?! Ходи сюди й кінчай справу, вилупку рябої шльондри!

Від довгої мовчанки голос у нього був хрипкий і тремтливий.

— Отак ти смієш казати про нашу вельможну паніматку? — Чоловік зі смолоскипом у лівиці підсунувся ближче. — Та тут іще вбогіше, ніж у моїй келії в Водоплині. Хіба трохи сухіше — і на тому дяка.

Тиріонові перехопило подих.

— Ти?!

— Та я, хоч не цілком. — Хайме був змарнілий, коротко підстрижений. — Осьо правицю лишив у Гаренголі. Припхати з-за вузького моря отих «Хвацьких Компанійців» — то батечко не найкраще придумав.

Він здійняв правицю, і Тиріон побачив пенька. З вуст його зірвався вибух гіркого сміху.

— О боги! — мовив він. — Вибач мені, Хайме, але… ласка божа, ти глянь лише на нас двох! Без носа, без руки — ланістерські хлопчаки.

— Бувало, рука моя смерділа так страшно, аж я сам шкодував, що не безносий. — Хайме опустив смолоскипа, кинувши світло на обличчя брата. — Нічогенького рубця ти собі нагилив.

Тиріон відвернувся від яскравого сяйва.

— Мене змусили іти у битву без старшого братика. Нікому було мене захистити.

— Та я чув, ти сам трохи місто не спалив.

— Гидка брехня! Я підпалив лише річку. — Раптом Тиріон згадав, де він сидить і навіщо. — То ти прийшов мене убити?

— Отака мені дяка! Було б лишити тебе тут гнити, аби навчився чемного звичаю.

— Та де ж пак! Серсея довго гнити не дасть.