Розділ «Борва мечів»

Суворі й різкі слова геть-чисто здмухнули слабеньку прихильність, яку Джон устиг відчути до Станіса.

— Я любив свого брата! — твердо мовив він.

— Я свого теж. Проте ані ти, ані я не змогли нічим зарадити їхній долі. Бо вони були ті, хто були. І ми є ті, хто ми є. Я — єдиний правдивий король Вестеросу, хоч на півдні, хоч на півночі. А ти — байстрюк Неда Старка.

Станіс свердлив Джона своїми глибокими синіми очима.

— Тайвин Ланістер поставив Руза Болтона своїм Оборонцем Півночі й тим винагородив за зраду твого брата. Залізняки чубляться між собою від самої смерті Балона Грейджоя, але й досі тримають Калин-Коп, Жбир-у-Пущі, Торгенів Закут і майже увесь Каменястий Берег. Земля твого батька спливає кров’ю, а я не маю ані часу, ані сили зцілити її рани. До Зимосічі мусить повернутися князь. Вірний мені господар на Зимосічі.

«Він дивиться на мене» — усвідомив Джон і закляк на місці.

— Але Зимосічі більше немає. Теон Грейджой пустив її з вогнем та димом.

— Камінь так легко не горить, — відповів на це Станіс. — Замок із часом можна відбудувати. Князі правлять не мурами, а людьми. Твої північани мене не знають, причин любити мене не мають, але їхня сила потрібна мені у майбутніх битвах. Залучити їх під мої корогви може лише син Едарда Старка.

«Він бажає зробити мене господарем на Зимосічі.» Вітер смикав і кусав за боки; Джонові так паморочилося у голові, що він боявся, аби його не здмухнуло зі Стіни.

— Ваша милість забувають, — мовив він нарешті. — Адже я Сніговій, не Старк.

— Це ти дещо забуваєш, — відповів король Станіс.

Мелісандра поклала на Джонове плече свою теплу руку.

— Король, Джоне Сніговію, може одним рухом пера прибрати пляму байстрюцької ганьби з твого імені.

Байстрюцької ганьби… саме з його байстрюцького родоводу без спадку та долі кпинив пан Алісер Терен, коли кликав його Снігом-воєводою. Прізвисько швидко підхопили братчики — одні з любові, інші задля образи. Але ось замість глузливого титулу раптом у вухах Джона залунав справжній. І залунав зовсім інакше.

— Так, — вагаючись, вимовив він, — королі раніше узаконювали байстрюків, але… навіть попри те я лишаюся присяжним братчиком Нічної Варти. Я став на коліна перед серце-деревом, я присягнувся не володіти землею і не ставати батьком дітям.

— Джоне… — Мелісандра підійшла так близько, що він відчував тепло її подиху. — Єдиним істинним богом є Ра-Гльор. Обітниця, складена перед деревом, важить не більше, ніж обітниця, складена, приміром, перед твоїми чобітьми. Відкрий своє серце і дозволь Господові увійти в нього. Спали оберіг-дерева і прийми Зимосіч у дарунок від Господа Світла.

Коли Джон був іще зовсім малим — замалим, аби розуміти, що таке байстрюк — йому іноді снилося, що одного дня він стане князем на Зимосічі. Опісля, коли він трохи підріс, то соромився тих снів. Зимосіч мала перейти до Робба та його синів, або до Брана чи Рікона, якщо Роббові трапиться померти бездітним. За ними йшли спадкові права Санси та Ар’ї. Бачити інше навіть уві сні здавалося Джонові виявом невірності, зрадою в серці, побажанням смерті найріднішим людям. «Я ніколи цього не хотів» — думав він, стоячи перед синьооким королем та червоною жінкою. «Я любив Робба, любив їх усіх… ніколи не бажав їм жодного лиха. Але ж лихо сталося, і на світі з усіх лишився тільки я.» Він міг сказати одне слово — і стати Джоном Старком, і лишити в минулому Джона Сніговія. Лишень принести обітницю вірності цьому королю і отримати у володіння Зимосіч. Лишень…

…знову порушити обітниці, складені у Нічній Варті.

«І цього разу вже не прикидатися.»

А ще… аби отримати під свою руку батьків замок, він мав відвернутися від батькових богів.