Розділ «Борва мечів»

— «Вашій милості»? — Король усміхнувся. — Таке величання не часто почуєш з вуст вільного народу. Більшість кличе мене Мансом, дехто — «нашим Мансом» чи «батьком Мансом». Вип’єш ріг меду?

— Охоче, — відповів Джон.

Король налив йому сам, поки Далла різала добре засмажених курей. Кожному вона принесла половинку; Джон стягнув рукавиці й узявся до їжі пальцями, обсмоктуючи з кісток кожну волокнину м’яса.

— Тормунд вірно каже, — мовив Манс Розбишака і розірвав навпіл паляницю хліба. — Чорний гайворон — пташка хитромудра… та я сам служив ґавою ще тоді, коли ти був меншим за дитя у Даллиному череві. Тому не намагайся мені тут хитрувати.

— Гаразд, ваша… Манс.

Король зареготав.

— Ваш Манс? Та вже ж не чийсь, а свій власний. Але я обіцяв розповісти, звідки тебе знаю. Невже ти сам іще не допетрав?

Джон хитнув головою.

— Хіба що Торохкало вислав наперед звістку.

— На крилах? Ні, ми не маємо навчених для цього круків. Я знаю твоє обличчя. Бачив його раніше. Двічі.

Спершу Джон подумав, що чує якусь маячню, але потім дещо проясніло в голові.

— Авжеж, коли ви ще були братчиком Варти…

— Влучно! Вперше саме так і сталося. Ти був малим хлопчиною, а я носив усе чорне і верхи супроводжував старого князя-воєводу Коргила, коли той їздив до твого батька гостювати у Зимосічі. Я ходив собі муром навколо дворища, аж тут натрапив на тебе і твого брата Робба. Попередньої ночі сніжило; ви удвох нагребли велетенську купу снігу над брамою і чекали, щоб хтось пройшов унизу.

— Пам’ятаю, — відповів Джон зі збентеженим смішком. Так, бойовим ходом на мурі тоді справді ходив молодий чорний братчик… — Ви присягнулися нікому не казати.

— І дотримав присяги. Принаймні цієї.

— Ми скинули купу снігу на Товстуна Тома. Він був найвайлуватіший з батькових стражників.

Опісля Том ганявся за ними усім дворищем, доки всі троє не запашіли червоним, наче осінні яблука.

— Ви казали, що бачили мене двічі. Коли ж удруге?

— Коли король Роберт приїхав до Зимосічі, щоб поставити твого батька Правицею, — легко, наче мимохідь, кинув Король-за-Стіною.

Джонові очі розширилися від невіри.