Розділ «Борва мечів»

— Ти замордував її! — повторював він, ухиляючись від убивчої дуги Грегорового обіручника.

— Ти вбив її дітей! — волав він, щосили вганяючи вістря у горлянку велетневі, де воно зі скреготом відскакувало від товстого сталевого ринграфа.

— Оберин із ним грається, — мовила Еларія Піщанець.

«Бо дурний — таким гратися» — подумав Тиріон, а вголос мовив:

— На жаль, ця клята Гора завелика, щоб комусь правити за іграшку.

Тим часом навколо двох поборників невпинно стискалося кільце глядачів. Од стін дворища вони потроху, вершок за вершком, просувалися уперед, аби краще бачити. Королегвардія намагалася не пускати і навіть відштовхувати порушників своїми великими білими щитами, але порушників було кількасот, а братчиків у білій броні — лише шестеро.

— Ти зґвалтував її!

Князь Оберин відхилив лютий удар Грегора вістрям списа.

— Ти замордував її!

І кинув вістря Клеганові просто в очі так, що велетень заточився.

— Ти вбив її дітей!

Спис блимнув убік і вниз, дряпаючи панцира Гори на грудях.

— Ти зґвалтував її! Ти замордував її! Ти вбив її дітей!

Спис був на дві стопи довший, ніж меч пана Грегора — достатньо, аби тримати його на незручній відстані. Щоразу, як Оберин кидався уперед, Грегор намагався відрубати вістря його зброї — та радше зумів би відрубати крильця мусі.

— Ти зґвалтував її! Ти замордував її! Ти вбив її дітей!

Грегор ринув просто на нього, наче бик, але Оберин відскочив і зайшов колом йому за спину.

— Ти зґвалтував її! Ти замордував її! Ти вбив її дітей!

— Мовчи! — Пан Грегор почав рухатися трохи повільніше, і обіручний меч його здіймався вже не так високо, як на початку двобою. — Стули свою кляту пельку!

— Ти зґвалтував її! — вигукнув великий князь, пересуваючись правіше.

— Годі! — заревів пан Грегор, зробив два широкі кроки і щосили зронив меча на Оберинову голову, але дорнієць ухилився і цього разу.