Розділ «Борва мечів»

ЗАРЕВІВ І ДИБКИ СТАВ,

НАЧЕ МЕДУ СКУШТУВАВ!

— Але ж королева… — непевно мовила далі дівчина, — вона мене не відпустить…

— Відпустить. Без Вирію Ланістери не мають надії втримати Джофрі на престолі. Якщо синочок — мій ясновельможний бовдур — попрохає як слід, королева не зможе відмовити.

— А що скажуть їхня вельможність? — спитала Санса. — Пан князь погодяться попрохати про мене?

Пані Олена скривилася.

— Не бачу потреби питати його згоди. Ясна річ, про нашу справжню мету він нічого не знатиме.

ЯК ЗАБАЧИВ ТУ ДІВЧИНУ —

НАЧЕ МЕДУ СКУШТУВАВ!

Санса зморщила лоба.

— Справжню мету, ласкава пані?

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДМАНУЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДВЕЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЮ ЗАМІСТЬ МЕДУ

КРАСНУ ДІВКУ ПРИВЕЛИ!

— Гарненько видати тебе заміж, дитино, — мовила стара під звуки стародавньої пісні, — за мого онука.

«Заміж за пана Лораса?!» Сансі перехопило подих. Вона згадала пана Лораса у іскристому сафіровому обладунку. Згадала троянду з його рук. Згадала пана Лораса у білому шовку — чистого, невинного, прекрасного. Ямочки на щоках коло усміхнених вуст. Солодкий сміх, тепло долоні. Вона уявила, як це буде — зняти з нього сорочку, попестити гладку шкіру під нею, стати навшпиньки і поцілувати у вуста, запустити пальці у цупкі брунатні кучері, потонути у глибоких карих очах… Від шиї вгору поповзла червона фарба.

«А Я Ж ГОЖАЯ ДІВЧИНА,

КРАСНА, ЧИСТА, МОВ КАЛИНА.

НЕ ВЕЛІЛА МЕНІ МАТИ