Розділ «Борва мечів»

— Яку саме правду ви приховали? — грізно запитала Дані. Що далі, то менше їй усе це подобалося. — Кажіть негайно!

Старий схилив голову.

— Ви питали мене в Карфі, яке я маю ім’я, і я відповів, що звуся Арстаном. Це майже правда, бо саме так мене кликали люди, коли ми з Бельвасом їхали на схід шукати вас. Але це не є моє справжнє ім’я.

Дані почувалася радше спантеличеною, ніж розгніваною. «Він мене надурив, як і казав Джораг. Але ж щойно врятував мені життя!»

Зате пан Джораг аж пашів червоною люттю.

— Меро зголив бороду, а ви відростили, еге ж? Недарма його риси здалися мені знайомими!

— То ви його знаєте? — розгублено перепитала Дані лицаря-вигнанця.

— Бачив колись… загалом, може, з десяток разів, і то здалеку, в шерезі братчиків або на герці. Але у Семицарстві кожен знає ім’я Барістана Зухвалого.

Мормонт приставив вістря меча до горлянки старого.

— Перед вами, халісі, стоїть на колінах пан Барістан Селмі, Регіментар Королегвардії, що зрадив ваш дім заради служби Узурпаторові, Роберту Баратеону.

Старий лицар навіть оком не змигнув.

— Ґава кряка на крука, чорним пір’ям доріка? Ви смієте казати мені про зраду? Ви?!

— Навіщо ви тут? — завимагала Дані. — Якщо Роберт надіслав вас убити мене, то чому ви врятували мені життя?

«Він служив Узурпаторові. Він зрадив пам’ять Раегара і покинув Візериса жити та вмирати у вигнанні. Але ж якщо він бажав мені смерті, то міг би стояти і не втручатися…»

— Я мушу знати від вас правду, підкріплену лицарським словом! То ви служите Узурпаторові чи мені?

— Вам, якщо ви приймаєте мою службу. — На очах пана Барістана з’явилися сльози. — Так, мене пробачив Роберт, і я служив йому мечем та порадою. Служив поруч із Крулерізом і гіршими за нього, які заплямували те біле корзно, що носили усі ми. За те мені нема пробачення. Сором зізнатися, та я досі служив би у Король-Березі, якби ганебно зіпсутий хлопчак на Залізному Престолі не викинув мене геть. Але він забрав від мене те корзно, яким мої плечі огорнув Білий Бик, і того самого дня послав по мене зарізяк. Саме тоді облуда впала з моїх очей, і я зрозумів, що мушу знайти правдивого короля і служити йому до самої смерті…

— Бажаєте смерті? Це легко влаштувати, — похмуро буркнув пан Джораг.

— Тихо! — мовила Дані. — Я хочу його вислухати.

— Може, мені справді час померти смертю зрадника, — проказав пан Барістан. — Та якщо так, то хіба її вартий лише я? Перш ніж отримати від Роберта пробачення, я бився проти нього на Тризубі. А ви, Мормонте, стояли у тій битві на іншій стороні, хіба не так?

Відповіді він не чекав.