Розділ «Борва мечів»

— Благаю вашу милість пробачити мені брехню — то був єдиний спосіб приховати від Ланістерів, що я перейшов до вас на службу. За вами шпигують, як шпигували за вашим братом. Багато років князь Варис доповідав про кожен крок принца Візериса — я чув кількасот таких доповідей, коли сидів у малій раді короля. Але від дня вашого весілля з халом Дрого при вашому боці теж знаходився підглядач, який продавав ваші таємниці, переказував Павукові кожну чутку за золото та солодкі обіцянки.

«Ні, він не може казати про…»

— Ви помиляєтеся! — Дані зиркнула на Джорага Мормонта. — Ану скажіть йому, що він помиляється. Не було ніякого підглядача. Пане Джорагу, скажіть йому. Адже ми разом перетнули Дотракійське море і червону пустелю!

Серце її затріпотіло, наче пташка у сильці.

— Скажіть йому, Джорагу. Скажіть, що він помиляється.

— А бодай би тебе, Селмі, Інші вхопили! — Пан Джораг жбурнув меча на килим. — Я шпигував лише спочатку, халісі… перш ніж я взнав вас… перш ніж покохав…

— Не смійте вимовляти це слово! — скинулася Дані у гніві. — Як ви можете?! Чого вам наобіцяв Узурпатор? Золота? Скільки?

Невмирущі казали, що її зрадять ще двічі — за золото і за любов.

— Відповідайте, що вам обіцяли!

— Варис казав… я зможу повернутися додому. — Він похнюпив голову аж на груди.

«Це ж я хотіла подарувати тобі повернення додому!» Її дракони відчули материну лють. Візеріон заревів, пирхнув сірим димом з писку, Дрогон збурив повітря чорними крилами, а Раегар викрутив голову набік і відригнув полум’я. «От би сказати слово та спалити обох на місці.» Невже нікому навколо себе не можна довіритися? Невже ніхто не вбереже її од лиха?

— Невже усі лицарі Вестеросу такі ж облудні, як ви двоє? Геть звідси, поки мої дракони вас не засмажили! Цікаво, як смердять смажені зрадники? Чи не гірше, ніж збіжні труби Бурого Бена? Забирайтеся геть!

Пан Барістан підвівся з коліна повільно і незграбно. Уперше він виглядав на свої роки.

— Куди накажуть піти ваша милість?

— До пекла, служити королю Роберту! — Дані відчула гарячі сльози на щоках. Дрогон верещав, теліпаючи хвостом. — Бодай би вас Інші ухопили…

«Ідіть геть, назавжди, обоє… наступного разу, як побачу ваші пики, накажу стяти вам зрадницькі голови.» Та слова не вимовлялися. «Вони зрадили мене. Але і врятували. А ще набрехали і обдурили.»

— Ходіть до…

«Мій ведмедю, мій лютий могутній ведмедю… що я без тебе робитиму? А старий… він був другом мого брата…»

— Ходіть обоє до… до…

«Куди?»