Розділ «Борва мечів»

— Великі цегляні збіжні труби несуть усю гидоту з міста. Вони випорожнюються у Скахазадхан. Кількоро сміливців можуть спробувати увійти ними крізь мури. Саме так я втік з Меєрину після того, як Скарб втратив голову. — Бурий Бен скривився. — Той сморід я не забуду ніколи. Він мені досі ночами сниться.

В пана Джорага на обличчі малювався сумнів.

— Здається мені, звідти легше вийти, ніж увійти. Збіжники випорожнюються в річку, адже так? Це означає, що їхні гирла розташовані просто під мурами.

— І забрані залізними ґратами, — додав Бурий Бен, — хоча деякі зіржавіли вже наскрізь, інакше б я потонув у лайні. Опинившись усередині, сміливці муситимуть підійматися довгим огидним шляхом у чорній пітьмі крізь цегляний лабіринт, де можна загубитися навіки. Гидота ніде не стоїть нижче, ніж до пояса, а якщо судити з плям, які я бачив на стінах, то подекуди й вище голови. На додачу там живуть істоти: найбільші у світі пацюки та інші, ще гидкіші.

Дааріо Нахаріс зареготав.

— Куди вже гидкіше, ніж сердюк, викачаний у лайні цілого міста! Якби хтось дурний спробував утнути таку штуку, кожен меєринський хазяйчик унюхав би його в ту саму мить, коли він вийде на поверхню.

Бурий Бен здвигнув плечима.

— Їхня милість запитали, чи є дотуди шлях. Я відповів… та Бен Бросквин більше в ті збіжники не полізе ніколи й нізащо, хоч би й за усе золото Семицарства. Якщо є такі, що бажають спробувати — ласкаво прошу.

Агго, Джохого та Сірий Хробак разом спробували заговорити, але Дані піднесла руку, вимагаючи мовчання.

— Ті збіжники — не надто певний спосіб.

Вона знала, що Сірий Хробак поведе Неблазних збіжниками, варто їй лише наказати, і кревноїзники теж не пастимуть задніх. Та усі вони не надто добре годилися для такої справи. Дотракійці звикли битися верхи, а сила Неблазних полягала у послуху та незламній єдності на бойовищі. «Хіба я можу посилати людей на смерть у пітьмі заради примарної надії?»

— Ні, я мушу поміркувати ще. Повертайтеся до служби.

Старшина уклонилася і лишила її в шатрі зі служницями та драконами. Коли виходив Бурий Бен, Візеріон випростав свої бліді білі крила і недбало перелетів йому на голову, ляснувши сердюка одним крилом просто по обличчі. Сідаючи, білий дракон так-сяк прилаштував одну лапу на Беновій голові, другу — на плечі, заверещав і знову злетів у повітря.

— Ви йому до вподоби, шановний Бене, — мовила Дані.

— А чого ж ні! — зареготав Бурий Бен. — Щоб ви знали, я сам маю в собі краплю драконової крові!

— Ви?! — здригнулася Дані.

Хитрий, спритний, пронозливий, але дружній на мову і в звичаях Бросквин був із себе найсправжнісінький сердюк — саме такого найлегше зустрінеш посеред табору найманого охочого полку, що величає себе «вільним кумпанством». Бен мав широке темне обличчя зі зламаним носом, кошлату стріху сивого волосся на голові, а від матері-дотракійки в подарунок отримав великі, темні, мигдалеві очі. Про себе він казав, що в жилах його тече кров Браавосу, Літніх островів, ібенійців, кохорців, дотракійців, Дорну та усього Вестеросу. Але оце вперше Дані почула, що він має ще й частку крові Таргарієнів. Вона уважно роздивилася його і спитала:

— Як це може бути?

— А чого ж не може, — відповів Бен, — був у королівствах на заході сонця такий собі старий Бросквин, що одружився з драконовою принцесою. Мені бабця розповідала — він жив за часів короля Аегона.

— Котрого короля Аегона? — перепитала Дані. — На Вестеросі правили п’ятеро Аегонів.