Розділ «Борва мечів»

Шкіра її почала розчинятися у гарячій воді, плоть — злазити з кісток, і нарешті лишилися тільки череп та кістки, а вода у ставку забулькотіла густим і червоним.

Кетлін VI

Вони почули Зеленозуб раніше, ніж побачили — безупинний гомін потоку скидався на низьке гарчання якогось величезного звіра. Річка перетворилася на бурхливий пінний бурчак, у півтора рази ширший, ніж минулого року, коли Робб розділив своє військо навпіл і присягнувся узяти собі дружину з Фреїв навзамін дозволу перетнути міст. «Тоді мій син не міг обійтися без князя Вальдера та його моста. І зараз знову не може.» Кетлін спостерігала, як каламутні зелені води плинуть мимо, і плекала у серці злі передчуття. «Перебрісти тут не можна, перепливти — теж, а доки ці води спадуть, може минути поворот місяця.»

Коли вони вже наближалися до Близнюків, Робб одягнув королівського вінця і припросив Кетлін та Едмура їхати поруч. Пан Райнальд Вестерлін їхав з корогвою — лютововком Старків на білому крижаному полі.

Брамні башти виникли з запони дощу, наче сірі бляклі примари. З наближенням вершників вони потроху росли, набували обрисів та об’єму. Твердиня Фреїв складалася не з одного замку, а з двох — віддзеркалень один одного у мокрому камені на протилежних берегах потоку, з’єднаних великим вигнутим мостом. Посередині мосту здіймалася Водяна Башта, під нею стрімко та прямо плинула річка. У берегах були прорізані перекопи, що перетворювали кожен замок-близнюк на острів. Останні дощі зробили з перекопів мілкі озера.

За знуртованими водами біля східного замку Кетлін побачила табір на кілька тисяч вояків. Прапори в таборі висіли зі списів коло наметів, наче здохлі коти; під дощем годі було розібрати, які на них кольори та герби. Кетлін здалося, що більшість мають сіре забарвлення, хоча під таким небом сірим був увесь світ.

— Пильнуй кожен свій крок, Роббе, — попередила вона сина. — Князь Вальдер надто дратівливий і гострий на язик. Деякі з його численних синів, поза сумнівом, уродилися в батечка. Не дозволь розгнівати себе і наробити дурниць.

— Я знаю Фреїв, матінко. Знаю, якої завдав їм образи. Знаю, як вони мені потрібні. Тому буду сумирний, як септон.

Кетлін незатишно посовалася у сідлі.

— Якщо нам по приїзді запропонують їжу та питво, у жодному разі не відмовляйся. Бери, що дають, їж та пий в усіх на очах. Якщо не запропонують нічого, прохай хліба, сиру та келих вина.

— Та я радше змок, аніж зголоднів…

— Слухай мене, Роббе! Щойно ти спробуєш їхнього хліба та солі, як за гостьовим правом матимеш недоторканність. Священні закони гостинності захистять тебе під їхнім дахом.

На Роббовому обличчі відбився подив, а не страх.

— Мене захищає військо, пані матінко. Я не мушу покладатися на їхній хліб та сіль. Та якщо князеві Вальдеру буде завгодно подати мені юшку з вареної ґави, приправлену хробаками, то я не лише з’їм, а й попрохаю другу миску.

З західної брамної башти виїхало четверо Фреїв у важких киреях товстого сірого штофу. Кетлін упізнала пана Римана — сина покійного пана Стеврона, першого сина князя Вальдера. Втративши батька, Риман став спадкоємцем Близнюків. Обличчя під відлогою було широке, опасисте і тупе. Інші троє, напевне, були його сини — праонуки князя Вальдера.

Едмур підтвердив її здогади.

— Онде старший, Едвин — блідий, тендітний, а кривиться, наче йому кишки заколодило. Жилавий з бородою — то Чорний Вальдер. Паскудне створіння, наїмося з ним лиха. На гнідому їде Петир, отой похнюплений. Брати звуть його Петир Пуздря. Він старший від Робба на рік чи два, а коли йому було десять, князь Вальдер оженив його на жінці, утричі старшій. О боги, хоч би Рослін не вдалася у нього!

Вони зупинилися і дозволили господарям замку наблизитися. Роббів прапор безсило висів на держалні; невпинний шум дощу змішувався з гомоном набухлого Зеленозуба, що плинув праворуч од загону. Сірий Вітер посунувся уперед, напружив хвоста, примружив очі темного золота. Коли Фреї під’їхали на три сажні, Кетлін почула його гарчання — низьке, загрозливе, що майже зливалося з гуркотом річкового потоку. Робб здригнувся і покликав:

— Сірий Вітре, до мене. Хутко до мене!

Та натомість лютововк стрибнув уперед і загарчав уже на весь голос.