Розділ «Борва мечів»

— Ще й більша. — Сем намагався говорити легковажно та бадьоро. — Така височезна, що й замків, схованих за нею, не видно. Але вони там є, сама побачиш. Стіну збудовано з льоду, але замки — з каменю та дерева. Там є високі башти, глибокі льохи, велетенська трапезна палата, де удень і вночі палає жаркий вогонь. Там так тепло, Йолю, що ти й не повіриш!

— Можна мені буде постояти коло вогню? Мені й хлопчикові? Недовго, лишень зігрітися трохи.

— Стоятимеш, скільки схочеш. До того ж їстимеш і питимеш досхочу. Гаряче пряне вино, миску тушкованої з цибулею оленини, Гобів хліб просто з печі — такий гарячий, що аж пальці обпікає.

Сем зідрав рукавицю — трохи розім’яти власні пальці коло вогню. Та скоро пошкодував: пальці заніміли з холоду, але потім відігрілися і заскніли так, що він трохи не закричав.

— Буває, дехто з братів співає, — вичавив він через силу, аби відволіктися від болю. — Дареон краще за всіх, але його відіслали до Східної Варти. Є ще Гальдер. І Ропух. Його насправді Тодером звуть, та він мармизою так на ропуху схожий, що прізвисько від братів причепилося. Співати він любить, але голос має поганючий.

— А ти співаєш? — Йоля поворушила хутро, переклала дитину з однієї груді на іншу.

Сем зашарівся.

— Я… я знаю кілька пісень. Як був малий, то полюбляв співати. І танцювати теж, хоча пан батько не схвалювали. Казали так: «хочеш стрибати, мов навіжений, то хапай меча і стрибай у дворі з хлопцями».

— А чи не заспіваєш якоїсь південської пісеньки? Для дитинки?

— Коли хочеш, заспіваю. — Сем хвилинку подумав. — Є така пісня… її співав наш септон мені та сестрам, коли ми були малі й мусили лягати спати. «Пісенька про Седмицю» — ось як вона зветься.

Сем прочистив горло і тихенько заспівав:

Вишній Батько на своїм престолі

Праведні та грішні важить долі.

Хоч сувора кара в його волі,

Діточкам він зичить лиш любові.

Вишня Мати нам життя вручає,

Матерів земних оберігає,

Чвари всміхом ніжним подолає

І любов’ю діточок осяє.

Вишній Воїн нас усіх юрмою