Розділ «Борва мечів»

— Є ще й дочка, — нагадав Галбарт Гловер. — Ота, що тримає Жбир-у-Пущі, а в ньому Робетову дружину та дитину.

— Якщо вона лишиться у Жбирі, то хіба тільки його і втримає, а до островів їй буде зась, — зауважив Робб. — Що вірно для братів, те вірно і для неї. Вона муситиме повернутися додому, аби протистояти Еуронові й захищати власні права.

Її син обернувся до князя Язона Малістера.

— Чи маєте ви якісь кораблі у Морестражі?

— Кілька маю, ваша милосте. Півдесятка лодій та дві бойові галери. Вистачає для захисту моїх берегів від наскочників з моря. Та змагатися у битві з Залізним Флотом я не можу навіть сподіватися.

— Я б вас про таке і не просив. Гадаю, зараз усі залізняки потягнуться до Пайку. Від Теона я знаю, за яким звичаєм живе його плем’я від дідів-прадідів. Кожен керманич вважає себе королем на своєму чардаку. Всі вони захочуть мати право голосу при обранні спадкоємця. Від вас, пане князю, я прошу дві лодії, щоб обігнути Орлиний Ріг і попливти угору Перешийком до Сіроводця.

Князь Язон завагався.

— Мокру пущу живить з десяток річок, але усі вони мілкі, замулені й не змальовані на мапах. Я б їх навіть і річками не назвав. Річища гуляють туди-сюди, щороку змінюються. А мілин, вітролому, гнилих колод там страх — ніхто не злічить. Ще й сам Сіроводець не стоїть на місці. Як моїм лодіям його шукати?

— А ви рушайте річкою під моїм прапором. Болотники знайдуть вас самі. Я прошу дві лодії, аби мати вдвічі певнішу надію, що моє послання досягне Горолана Троска. Однією попливе пані Маега, другою — Галбарт.

Робб обернувся до тих двох, чиї імена назвав.

— Ви повезете листи до моїх значкових панів на півночі, які ще лишилися. Та усі накази в них будуть облудні — на той нещасливий випадок, якщо вас полонять. В такому разі ви маєте казати, що пливли на північ. Назад до Ведмежого острова або до Каменястого Берега.

Він постукав пальцем по мапі.

— Ключ — це Калин-Коп. Князь Балон це знав, тому і надіслав свого брата Віктаріона саме туди з найміцнішим серцем Грейджоєвої сили.

— Хай які чвари почнуться в залізняків за престол, вони не такі дурні, щоб кинути Калин-Коп, — зауважила пані Маега.

— Авжеж, — погодився Робб. — Гадаю, Віктаріон лишить по собі кращу й більшу частину залоги. Але кожна людина, яку він забере — то на одну менше проти нас на мурах. І вже напевне він поведе з собою багато керманичів. Ватажків. Адже саме такі потрібні йому — говорити за нього, за його законне право на Морекамінний Престол — якщо він таки сподівається на нього сісти.

— Але ж не можуть ваша милість король напасти на Калин-Коп з боку загати! — здивувався Галбарт Гловер. — Там занадто вузькі проходи, нема де розгорнутися. Ніхто ніколи не брав Калин-Коп приступом!

— Не брав із півдня, — зауважив Робб. — Але якщо напасти одночасно з півночі та заходу і запопасти залізняків ззаду, поки вони спереду відбиватимуться від облудної навали з загати, тоді з’являється надія. Коли я з’єднаюся з князем Болтоном та Фреями, то матиму більш як дванадцять тисяч вояків. Я поділю їх на три відділи і вишлю загатою за пів-дня один від одного. Якщо Грейджої мають свої очі на південь від Перешийку, то побачать, як уся моя потуга поспішає просто в лоба на Калин-Коп.

— Руз Болтон очолить позадній сторожовий відділ, а я — середній, головний. Великоджоне! Ви поведете передовий відділ просто на Калин-Коп. Нападайте так страшно і люто, щоб залізняки не мали ані хвилини спочинку видивлятися, хто це там підповзає до них із півночі.

Великоджон весело реготнув.

— Вам, повзунам, краще не баритися, бо я з хлопцями подолаю стіни і звоюю Коп, ще ви туди і носа не покажете! Швидше вибирайтеся з боліт, бо проґавите даруночок!