Розділ «Борва мечів»

— Я обіцяв йому правосуд.

— Кажи, як хочеш. Однак доведеться пролити кров.

— То й що? Хіба в нас її не досить? Чи ми її лити не вміємо? Я сам у битві розхлюпав копитами цілі калюжі.

Тиріон не бачив причини ухилятися від правди, тому ринув навпростець:

— Чи ви так заприязнилися до вашого любого Грегора Клегана, що вам уже й несила з ним розлучитися?

— Пан Грегор добре нам послужив, як свого часу і його брат. Кожному можновладцеві за певних обставин може стати у пригоді лютий дикий звір… і ти, здається, добре засвоїв мою науку, судячи з пана Брона, лицаря Чорноводи, та твоїх гірських посіпак.

Тиріон згадав випалене око Тімета, сокиру Шагги, намисто Чели з висушених людських вух. А ще Брона. Його — понад усе.

— У лісі повно всяких звірів, — нагадав він батькові. — Але й у провулках міста теж.

— Маєш рацію. Можливо, нові хорти ловитимуть дичину спритніше за попередніх. Я поміркую. Якщо ти все сказав…

— О так, вам треба писати важливі листи.

Тиріон підвівся на непевні ноги, на хвильку заплющив очі, щоб відігнати запаморочення, і зробив хиткий крок до дверей. Пізніше він розмірковував, що незле б йому тоді було зробити другий, а потім і третій. Натомість він обернувся і мовив:

— Питаєте, чого я хочу? А я скажу вашій ясновельможності, чого я хочу. Того, що моє за правом. Я хочу Кастерлі-на-Скелі.

Батько стиснув скам’янілі вуста.

— Спадок твого брата?!

— Лицарі Королегвардії не можуть одружуватися, мати дітей або володіти землею. Ви це знаєте незгірш мене. Того дня, коли Хайме вдягнув біле корзно, він відмовився від своїх прав на Кастерлі-на-Скелі. Але ви жодного разу цього не визнали. То зараз іще не пізно. Я хочу, щоб ви стали перед усією державою і проголосили мене, вашого сина, законним спадкоємцем ваших титулів і статків.

Світло-зелені очі князя Тайвина, поцятковані золотом, спалахнули безжальним сяйвом.

— Кастерлі-на-Скелі, — повторив він мертвим, сухим, холодним голосом.

І додав:

— Ніколи.

Останнє слово повисло між ними, наче велетенський, гострий, отруйний ніж.