Розділ «Борва мечів»

Бран і сам трохи налякався, хоча перед Мейрою показувати цього не хотів.

— Що як вони прийдуть сюди?

— Та не прийдуть. — Вона сіла поруч із ним. — Чого їм сюди пхатися?

— Шукати даху над головою, — похмуро і приречено відказав Йоджен. — Якщо буря не послабне. Мейро, ти б могла закласти двері засувом?

— Та я їх навіть не зачиню. Там усі дошки покрутило. Але байдуже — залізні ґрати вони однак не подолають.

— Може, й подолають. Зламають замка чи завіси. Або видеруться бійницею, як ми.

Небо знову розчахнула блискавка, Ходор заскиглив. І тут озером покотився удар грому.

— ХОДОР! — заревів велетень, затискаючи вуха руками і дибаючи колом у темряві. — ХОДОР! ХОДОР! ХОДОР!

— Ні!!! — щосили заволав на нього Бран. — Не смій ходорувати!

Але марно.

— ХО-О-О-О-ОДОР! — продовжував гучно стогнати Ходор. Мейра спробувала його спіймати і вгамувати, але він був надто дужий і відкинув її убік одним порухом плеча.

— ХО-О-О-О-О-О-Д-О-О-О-О-О-О-Р! — заверещав стайняр розпачливо, коли блискавка знову висвітлила небо. З ним заверещав і Йоджен, вимагаючи від Брана та Мейри, щоб вони змусили Ходора замовкнути.

— Замовкни вже! — злякано верескнув Бран, спробував незграбно ухопитися за Ходорову ногу, але впав мимо, не припиняючи спроби дістатися велетня… сягнув іще, сягнув дужче…

Ходор запнувся, захитався і нарешті стулив пельку. Хилитаючи головою з боку в бік, він важко опустився на підлогу і сів, схрестивши ноги. Коли знову гримнув грім, він, здавалося, і не помітив. Четвірка сиділа в темній вежі, ледве зважуючись дихати.

— Що це ти зробив, Бране? — прошепотіла Мейра.

— Та нічого. — Бран хитнув головою. — Не знаю.

Але щось він таки зробив. «Я сягнув по нього так, як по Літа.» На якісь пів-удару серця він став Ходором. І сам цього злякався.

— Там щось коїться, потойбіч озера, — мовив Йоджен. — Здається, один із прибульців показував на вежу.

«Я не боятимуся.» Адже він — принц зимосіцький, син Едарда Старка, майже дорослий чоловік і варг, а не мале дитя, як Рікон. «Літо б їх не боявся.»

— Напевне, то хтось із людей Умберів, — мовив він. — Або котрийсь із Гуджів, Нореїв чи Кремінців зійшов з гір у справах. Може, навіть братчики Нічної Варти. Чи були на них, Йоджене, чорні кобеняки чи киреї?